- Центр Дністрянського /
- Публікації /
- Чому військових варто наділити повноваженнями щодо документування воєнних злочинів та заподіяних ними збитків
10 лютого 2023
Чому військових варто наділити повноваженнями щодо документування воєнних злочинів та заподіяних ними збитків
Одним із важливих аспектів судового розгляду кримінальних проваджень, пов’язаних із воєнними злочинами, є документування цих злочинів. Це запорука подальшого ефективного розслідування, притягнення винних до кримінальної відповідальності та відшкодування збитків. Однак в умовах воєнних дій документування і збір доказів мають свою специфіку та об’єктивні обмеження.
Зазвичай у справах, пов’язаних зі збройною агресією РФ, досудове розслідування ведеться органами ДБР, СБУ і Національною поліцією України. Такі воєнні злочини як бомбардування вокзалу чи влучання снарядів у цивільну територію, що перебуває під контролем України, є звичною роботою для органів досудового розслідування, в ході якої ніяких додаткових викликів, окрім трагічності та масштабності проблеми, не виникає.
Однак величезна кількість воєнних злочинів вчиняється саме на лінії фронту, в ході бойових дій. Не зважаючи на статус військовослужбовців, СБУ, ДБР і Національну поліції України можна охарактеризувати саме як «цивільні» органи досудового розслідування, які мають вкрай обмежені фізичні можливості дістатися до лінії розмежування, щоб задокументувати злочини. Зазвичай злочини такого характеру розслідуються вже після того, як Україна відновлює контроль над тимчасово окупованими територіями.
Часовий проміжок, через який можуть розпочати розслідування, коливається від одного дня до значно довшого відрізку часу. У результаті докази, матеріали, сліди вчинення злочину тощо можуть зникати або знищуватися, що ускладнює ситуацію. Це створює значні труднощі у контексті документування заподіяних збитків.
Інша проблема полягає у тому, що часто подавати заяву про вчинення злочину нікому. Хто тоді юридично зафіксує факт того, що, наприклад, було завдано ракетного чи бомбового удару по певному об’єкту, або ж страчено чи вбито цивільних? В умовах бойових дій видається логічним, щоб саме та структура, яка дізнається про ці факти першим, їх і документувала.
Не менш важливою є фіксація особистих даних та показань свідків, зокрема військовослужбовців, потерпілих осіб та очевидців злочину. Труднощі полягають у тому, що, якщо цього не зробити відразу, свідки можуть згодом загинути, переміститися в інший регіон України чи за її межі.
Слід визнати, що і для військовослужбовців Сил оборони України, і для цивільних осіб документування злочинів із повним дотриманням вимог Кримінального процесуального кодексу не є найпріоритетнішим завданням. У цьому контексті варто звернутися до Керівних принципів розслідування порушень міжнародного гуманітарного права (Guidelines on investigating violations of international humanitarian law), підготовлених Міжнародним комітетом Червоного Хреста (надалі – МКЧХ). У них викладено рекомендації, які можуть посприяти збору доказів про вчинені воєнні злочини та заподіяні збитки. У випадку війни в Україні такі рекомендації є дуже релевантними, проте наразі вони не в повній мірі використовуються та впроваджуються.
Згадані Керівні принципи МКЧХ та інших гуманітарних організацій, зокрема, Міннесотський протокол про розслідування потенційно протиправних смертей 2016 р., Стамбульський протокол щодо ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження та покарання 1992 р. і документи, підготовані МЗС Великобританії, передбачають специфіку розслідування окремих жорстоких злочинів в ході бойових дій. При цьому, саме рекомендації МКЧХ є найбільш релевантними вказівками відносно того, що робити в таких випадках.
Зокрема, МКЧХ визнає важливість ролі військовослужбовців у фіксуванні фактів вчинення злочину в ході бойових дій та наголошує, що «командир, присутній на місці інциденту, повинен вжити всіх можливих заходів для забезпечення отримання та збереження відповідної інформації та доказів» (Принцип 2). Для забезпечення цього Комітет вказує на важливість спеціальної підготовки військовослужбовців, а також того, що статути збройних сил повинні визначати осіб, яким доручено займатися документуванням, відповідні строки і процедури, а власне документування повинно бути пристосованим до можливостей тих, хто буде його здійснювати, і умов, у яких їм доведеться працювати.
Військовослужбовці можуть, наприклад, виконувати огляд місця злочину, фотофіксацію, відеофіксацію, складання протоколу огляду та ін. Також вони, паралельно евакуюючи людей, можуть зафіксувати імена свідків, куди вони планують їхати, взяти їхні контактні та паспортні дані, щоб у подальшому, коли буде вестися досудове розслідування цивільними органами, можна було належним чином встановити свідків. У випадку більш серйозних інцидентів передбачається залучення професійних слідчих груп, тобто допускається співпраця із органами досудового розслідування.
Якщо говорити про підхід Європейського Суду з прав людини, то його вимоги до проведення розслідування під час ведення бойових дій є набагато м’якшими. Це підтверджують, зокрема, рішення Суду у справі «Аль-Скейні та інші проти Об’єднаного Королівства» і рішення Великої Палати у справі «Ханан проти Німеччини», яке можна вважати безцінним у цьому контексті. У них ЄСПЛ аналізував те, як проводилося розслідування в умовах бойових дій.
У справі «Ханан проти Німеччини» йшлося про проведення бомбової атаки у розпал бойових дій в Афганістані. В ході операції миротворчих сил ООН та об’єднаних сил союзників в Афганістані для придушення сил талібів, німецькі військовослужбовці прийняли рішення про нанесення ракетно-бомбового удару по захопленим бійцями «Талібану» бензовозам, внаслідок якого загинуло понад 100 людей і були дуже серйозні підстави вважати, що більша частина загиблих були цивільними.
У подальшому проводилося розслідування обставин і це розслідування зіштовхнулося з переліченими вище труднощами, зокрема тим, що поліція не мала доступу до місця події і, як наслідок, першочергові дії проводилися самими військовослужбовцями. Відтак виникла ситуація, коли військові розслідували, фіксували та документували злочини, які могли бути вчинені ними самими чи їх колегами. Попри це, ЄСПЛ, проаналізувавши обставини справи, визнав, що затримки в розслідуванні, фіксуванні та огляді місця події були викликані об’єктивними обставинами, оскільки все відбувалося в зоні бойових дій і така практика є допустимою.
Українське законодавство наразі не допускає виконання військовослужбовцями обов’язків такого характеру і їх не готують проводити такі дії. Очевидно, на перших етапах війни, коли ситуація була на межі з неконтрольованою, підготовка військових у цьому руслі не була першочерговим завданням. Однак зараз, в умовах відносної стабілізації оперативної ситуації, є зміст спрямувати сили на таку підготовку. Не йдеться про всіх військових, можливо, слід визначити окремих осіб у складі підрозділів певного рівня (бригадного, батальйонного чи ротного) або ж наділити цими повноваженнями командирів з’єднань.
Тож, видається за доцільне імплементувати в національне кримінально процесуальне законодавство рекомендації МКЧХ щодо можливості документування фактів воєнних злочинів і заподіяної шкоди військовослужбовцями. Це питання заслуговує на обговорення і воно позитивно вплине на розслідування воєнних злочинів та відшкодування воєнних збитків як у випадку збройної агресії проти України, так і в цілому.
Очевидно, це не виключає сумнівів щодо якості доказів, зібраних у такий спосіб. Також такі рекомендації Червоного Хреста не приноситимуть однакової ефективності у всіх ситуаціях, пов’язаних із воєнними злочинами. Проте якими б не були перспективи використання рекомендованих методів, доцільно вести дискусії щодо навчання та підготовки військових зі збору доказів та фіксування воєнних злочинів, а також щодо внесення відповідних змін до національного законодавства.
Автори: Маркіян Бем, адвокат, партнер АО «Назар Кульчицький і партнери», експерт Центру Дністрянського; Іван Городиський, адвокат, директор Центру Дністрянського
Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Розробка моделей юридичного та інституційного механізму відшкодування".