Автор: Петришин Дмитрій

Повномасштабна збройна агресія Російської Федерації проти України поставила місцеві громади у режим постійного кризового реагування. Саме органи місцевого самоврядування першими стикаються з безпосередніми наслідками ракетних обстрілів та інших форм воєнного насильства — руйнуванням житлових будинків і об’єктів інфраструктури, втратою засобів до існування, а подекуди й загибеллю або тяжким пораненням цивільного населення.

У перші місяці вторгнення, коли держава була зосереджена на стримуванні агресії, а формування базових інструментів соціального захисту постраждалих від війни потребувало часу, саме громади були змушені оперативно реагувати на нагальні потреби населення.

До прикладу, у Чернігові із серпня 2022 року діє Програма надання одноразової матеріальної допомоги мешканцям міста – власникам приватних житлових будинків, знищених та пошкоджених внаслідок російської військової агресії. Водночас Черкаська  міська рада у 2022 році прийняла Програму надання підтримки внутрішньо переміщеним та евакуйованим особам.

У результаті в Україні стихійно сформувався спектр різнорідних компенсаційних і підтримуючих практик, що суттєво відрізняються залежно від місцевого контексту. 

Частина міст узяла на себе ініціативу із запровадження власних програм компенсації та підтримки, інші — реалізовували державні програми та значною мірою покладались на допомогу міжнародних партнерів.

Аналіз місцевого досвіду дозволяє виокремити кілька типів основних підходів та практик, які застосовуються українськими місцевими громадами для компенсації шкоди та підтримки осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії.

Локальні програми компенсації та підтримки

Такі, самостійно сформовані, коштом власного бюджету програми дозволяють швидко адресувати потреби постраждалих, часто обходячи бюрократичні затримки державних процедур.

До прикладу, Львів компенсує витрати на оренду квартир для тимчасового проживання осіб, чиє житло було зруйноване, проводить відбудову приватних і багатоквартирних будинків, частково компенсує ремонт вікон, дверей та покрівлі, а у випадку повного руйнування житла надає допомогу на купівлю нового. Місцева програма дозволяє людям обирати між локальною та державною компенсацією, проте одночасне використання обох механізмів неможливе. Водночас міський бюджет покриває відновлення соціальної та комунальної інфраструктури. Місто також має програму підтримки місцевого бізнесу, запровадивши ваучери на відшкодування витрат на відновлення інфраструктури компаній, які постраждали від обстрілів. 

У Запоріжжі міські програми орієнтовані на підтримку постраждалих у критичних ситуаціях. Громада надає адресну матеріальну допомогу для ремонту житла та відновлення пошкодженої інфраструктури, екстрену грошову допомогу особам з мінно-вибуховими травмами, а також підтримку внутрішньо переміщеним особам. Також у зв’язку із близьким розташуванням до лінії фронту від обстрілів потерпає приватний сектор, для якого передбачена окрема матеріальна допомога на ремонт. 

У Херсоні подібна логіка застосована до сімей загиблих та поранених: фінансова допомога надається цивільним, батькам дітей з інвалідністю, а також для організації поховання загиблих. 

Переваги міських програм очевидні: швидкість реагування, гнучкість і здатність адаптувати рішення під конкретні потреби. Водночас вони мають свої обмеження - процедурні особливості тендерної закупівлі, використання резервних фондів міських бюджетів, та головне з яких — залежність від бюджету та ресурсів громади.

Гібридні моделі: координація з державними програмами

Поєднання міських інструментів з державними програмами компенсації дозволяє громадам швидко реагувати на нагальні потреби та одночасно забезпечувати доступ до більш масштабних ресурсів. Такий підхід дозволяє ефективніше реалізовувати програми державної підтримки, поєднуючи власні ресурси для первинного реагування із державними механізмами для більш комплексного покриття потреб населення.

Прикладом є Харків, де ухвалена Програма відновлення частково пошкоджених житлових будинків, бюджетних установ та закладів на 2025–2030 роки передбачає проведення невідкладних ремонтних робіт житлових будівель власними силами громади. А самі квартири мешканці ремонтуватимуть через “єВідновлення”. Місто організовує комісії з розгляду питань щодо надання компенсацій, консультує мешканців щодо оформлення документів для участі у програмі «єВідновлення» та фінансово підтримує комунальні підприємства, залучені до ліквідації наслідків обстрілів. 

Подібне спостерігається в Полтаві, де місто координує відновлення багатоквартирних будинків, надаючи первинну підтримку мешканцям (термінові, невідкладні рішення), а державна програма забезпечує компенсацію основного збитку (житло). 

У Дніпрі ця модель реалізована через підтримку тих громадян, які отримали відмову від державної програми «єВідновлення». Місцева влада може виділяти кошти зі свого бюджету, щоб запобігти виключенню найуразливіших категорій з системи допомоги. 

Гібридні моделі показують, що ефективна компенсація потребує координації між рівнями влади, де громада не просто виконує роль «виконавця», а активно адаптує процедури та доповнює державні програми. Водночас такий підхід дозволяє врахувати локальні специфіку та спроможності, одночасно підтримуючи стандартизовану державну політику. 

Співпраця з міжнародними партнерами та неурядовими організаціями

Міжнародні партнери, міжнародні організації та неурядовий сектор відіграють критично важливу роль у реагуванні на наслідки збройної агресії, особливо в тих громадах, де державні або міські ресурси є обмеженими або швидко вичерпуються. Їхня ключова перевага полягає у здатності діяти швидше та гнучкіше, ніж публічні інституції, закриваючи прогалини у період між виникненням потреби та запуском або масштабуванням державних програм. Практика показує, що міжнародна допомога реалізується на двох взаємопов’язаних рівнях — рівні громади та індивідуальному, кожен із яких виконує різні, але взаємодоповнюючі функції.

Індивідуальний рівень

На індивідуальному рівні міжнародні та національні НГО зосереджуються на безпосередній підтримці постраждалих осіб. Йдеться передусім про екстрену та базову допомогу, спрямовану на відновлення мінімальних умов гідного життя: грошову підтримку, тимчасове житло або допомогу з орендою, ремонт пошкодженого житла, а також юридичний і психологічний супровід. Цей рівень реагування не має компенсаційного характеру, однак відіграє ключову роль у стабілізації становища людини одразу після завдання шкоди та зменшує ризик подальшої соціальної вразливості.

Рамковим контекстом для такої співпраці є Humanitarian Needs and Response Plan (HNRP), який визначає загальні пріоритети гуманітарного реагування в Україні. Важливою рисою цього плану є посилений акцент на локалізацію допомоги — залучення громад, місцевих органів влади та військових адміністрацій до визначення пріоритетів і реалізації програм. Такий підхід дозволяє підвищити адресність допомоги та зменшити ризик дублювання зусиль. Водночас гуманітарні механізми за своєю природою залишаються інструментами реагування на базові потреби і не можуть замінити компенсаційні інструменти, спрямовані на повноцінне відшкодування шкоди та довгострокову соціально-правову реабілітацію жертв війни.

Рівень громади

Паралельно на рівні громад і державних структур міжнародна допомога набуває більш системного характеру. Вона охоплює відновлення або підтримку базової інфраструктури, облаштування місць тимчасового проживання для внутрішньо переміщених осіб, створення гуманітарних центрів, підтримку евакуаційних заходів та відбудову соціальних об’єктів. Саме на цьому рівні міжнародні партнери дедалі частіше виступають не лише як донори, а й як співвиконавці рішень разом із органами місцевого самоврядування.

Практичний досвід окремих громад демонструє різні моделі інтеграції міжнародної підтримки. У Харкові співпраця з УВКБ ООН набула системного характеру й охоплює як відновлення житлового фонду, так і підтримку критичної інфраструктури. Важливо, що ця допомога не існує ізольовано, а фактично доповнює державні та міські інструменти реагування, дозволяючи місту зосередитися на координації та пріоритизації потреб. 

У Миколаєві міжнародна співпраця має виразний стратегічний вимір — через масштабні проєкти відбудови житла та інфраструктури за підтримки Світового банку та уряду Данії. Як маркер — відкриття Офісу посольства Данії в Україні з метою кращої координації. Тут міжнародні партнери виступають не лише джерелом фінансування, а й довгостроковими партнерами розвитку, що формують середньо- і довгострокові рішення для громади. Данська підтримка охоплює відновлення та модернізацію систем водо- і теплопостачання, енергетичної інфраструктури, житлового фонду та соціальних об’єктів. Водночас співпраця виходить за межі фізичної відбудови й спрямована на посилення інституційної та управлінської спроможності громади. Зокрема, данські фахівці долучилися до розроблення майстер-плану розвитку Миколаєва до 2050 року, інтегруючи процеси відновлення у довгострокове бачення розвитку міста. Окремим напрямом стало вдосконалення стратегічного планування та процесів закупівель у КП «Миколаївводоканал», у межах якого впроваджено управлінські зміни, зокрема створено Наглядову раду. Досвід планують поширювати на інші комунальні підприємства. Такий підхід свідчить про фокус міжнародних партнерів не лише на відновленні об’єктів, а й на формуванні стійких управлінських механізмів, що підвищують прозорість, підзвітність і спроможність громади самостійно координувати відбудову та розвиток у довгостроковій перспективі.

Ведення реєстрів збитків і документування шкоди

Ведення системного обліку пошкодженого житла, майна та здоров’я постраждалих дозволяє громадам не лише оцінити масштаби руйнувань, а й підготувати основу для майбутніх виплат або включення у централізовані програми компенсації.

У Дніпрі міська рада затвердила положення про Реєстр осіб, житло, інше майно чи здоров’я яких постраждали внаслідок бойових дій, терористичних актів або диверсій. Такий реєстр дозволяє системно фіксувати шкоду та забезпечує підготовку до майбутніх компенсаційних процедур. 

У Львові ж юрдепартамент міської ради працює над концепцією подібного обліку. Місто вже веде підрахунок витрат з власного бюджету на компенсацію та відновлення, що дає змогу оцінити потреби та ефективність місцевих програм. Водночас, у Львові відчувають брак методологічних інструментів для точної оцінки завданих збитків громаді загалом. Необхідне формулювання чіткого визначення “збитків, завданих громаді”, а також що включатиметься у ці збитки: тільки витрати з міського бюджету, чи також збитки, завдані жителям громади та підприємцям. Разом з тим поки немає розуміння, як оцінити збитки, необхідні на відновлення комфортного життя людини або ж відновлення діяльності бізнесу.

Важливо, що наявність формування таких реєстрів на місцях вже зараз та системне документування шкоди може суттєво спростити процес відшкодування збитків вже самим громадам у майбутньому за рахунок міжнародних компенсаційних механізмів.

Висновки 

Досвід українських громад демонструє варіативність реагування стосовно наслідків агресії, зумовлену безпековим контекстом, ресурсними можливостями та управлінською спроможністю. Водночас практика показує, що чи не єдиною, за кількома винятками, практикою справді компенсаційного характеру як на державному, так і локальному рівні, залишається житло, а решта категорій отримують реагування на рівні допомоги в кризовій ситуації.

Міські програми забезпечують швидкість і гнучкість, але залишаються обмеженими за масштабом та спроможностями. Гібридні моделі підвищують ефективність державних програм за умови активної ролі громад. Співпраця з міжнародними партнерами компенсує ресурсні прогалини, але не замінює компенсаційних інструментів.

Рекомендації

Активна роль громад у реалізації державних програм. Досвід Харкова демонструє, що громади, які не обмежуються виконанням, а беруть участь у координації, консультуванні та організації процедур, значно підвищують ефективність і швидкість компенсаційних програм.

Поєднання швидкого реагування і системності. Найбільш ефективні практики свідчать, що громади здатні поєднувати гнучкість місцевого реагування із системними механізмами державної політики та міжнародної підтримки, визначаючи власну роль у субсидіарних інструментах та синхронізуючись із державою.

Системне ведення реєстрів збитків. Це логічний і необхідний крок, який забезпечує об’єктивний аналіз шкоди, планування програм підтримки та, головне, створює базу для майбутніх звернень громад до міжнародних компенсаційних механізмів.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту «#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень».