Автор: Маркіян Бем 

Згідно із Законом України «Про санкції», стягненню в дохід держави підлягають активи — не лише ті, що належать підсанкційній особі, а й ті, щодо яких підсанкційна особа «може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» (ст. 4 ЗУ «Про санкції»). На практиці може виникнути конфлікт щодо того, кому насправді належить відповідне майно.

До прикладу, дуже часто власники активів у тих чи інших цілях (пов'язаних з податковими, політичними, управлінськими чи ін. питаннями) передають актив або частку в структурі його власності т.зв. «номіналам», залишаючись при цьому фактичними власниками. Особливо часто це відбувається у випадку часток в корпоративній структурі власності.

У судовій практиці Вищого антикорупційного суду (ВАКС) напрацьовані цілком доречні підходи до визначення наявності такого зв’язку між особою та активами. Так, у рішенні в справі щодо стягнення в дохід держави активів Олега Дерипаски (справа № 991/265/23) суд (п. 7.14.3) розтлумачив зміст прямого чи опосередкованого вчинення дій, тотожних за змістом праву розпорядження активами як «спроможність особи вирішувати юридичну й фактичну долю цих активів (в тому числі шляхом відчуження іншим особам), прийняття щодо них прямих чи непрямих управлінських та розпорядчих рішень, визначення пріоритетних сфер розвитку, визначення контрагентів, використання прибутку та/або отримання доходів від цих активів».

А в рішенні Апеляційної палати ВАКС у справі № 991/6606/22 (щодо активів Михайла Шелкова) суд виклав такі критерії для визначення того, чи може особа вчиняти дії, тотожні за змістом праву розпорядження:

• користування активом, у тому числі без оформлення правових відносин між формальним власником та підсанкційною особою;
• систематичність, тривалість, спосіб, обсяг та зміст користування активом підсанкційною особою (причому таке користування не обов’язково має бути постійним або безперервним);
• наявність між власником та підсанкційною особою безпосередніх або опосередкованих родинних, дружніх, корпоративних або інших зв’язків, відносин підпорядкування, найму тощо;
• придбання активу за дорученням та/або в інтересах особи, яка не зазначена його власником;
• здійснення підсанкційною особою та/або власником за його дорученням витрат, пов’язаних з утриманням активу;
• здійснення підсанкційною особою та/або власником за його дорученням правочинів, пов’язаних з ефективним використанням активу;
• поліпшення властивостей активу або підлаштування умов його використання під власні потреби;
• можливість підсанкційної особи приймати рішення щодо користування активом іншими, пов’язаними з нею особами;
• можливість підсанкційної особи впливати на долю активу, в тому числі шляхом надання відповідного доручення формальному власникові тощо;
• можливість підсанкційної особи впливати на призначення керівництва підприємства, визначати види господарської діяльності, асортимент продукції, яку воно випускає, його цінову політику, коло контрагентів, приймати рішення про реорганізацію, ліквідацію підприємства, якщо таким активом є корпоративні права або підприємство як цілісний майновий комплекс;
• та ін.

При цьому Апеляційна палата ВАКС зазначила, що вказаний перелік не є вичерпним і суд надає оцінку таким обставинам в сукупності. Однак слід зазначити, що важливою є передовсім практика застосування цих критеріїв, а вона у певних моментах викликає певне занепокоєння.

Протягом 2022–2023 рр. у більшості справ щодо конфіскації російських активів ВАКС виходив з такого положення: якщо підсанкційній особі належить більшість у статутному капіталі підприємства, то це означає, що воно фактично перебуває під її контролем. І це цілком логічно. Окрім цього, суд звертав увагу на спроби відчуження певної частки в активах підсанкційної особи іншій, імовірно підконтрольній, особі (пп. 92–128 рішення у справі № 991/6606/22 щодо активів Михайла Шелкова), а також брав до уваги перебування такої особи на посаді керівника підприємства, розглядаючи це як додатковий чинник (п. 123, там само). 

Однак у деяких справах суд, як видається, застосовував санкцію у вигляді стягнення активів у дохід держави щодо майна, яке мало надто віддалений зв'язок з підсанкційною особою. Показовим у цьому відношенні є рішення у справі щодо стягнення в дохід держави активів Олега Дерипаски (справа № 991/265/23). У вказаному рішенні перед судом постало питання щодо належності вказаній особі ПрАТ «Хустський кар’єр» і ПрАТ «Жежелівський кар’єр». 

Обставини справи

ПрАТ «Хустський кар’єр» і ПрАТ «Жежелівський кар’єр» до 2021 року перебували у власності австрійської компанії Strabag SE, підконтрольній російському олігархові Олегу Дерипасці, який перебуває під українськими санкціями з 2018 року. У жовтні 2021 року між Strabag SЕ та кіпрською компанією Samsta Limited, власником якої є громадянин Німеччини та Туреччини Флоріан Гут, укладено два договори купівлі-продажу: 100% акцій ПрАТ «Жежелівський кар’єр» та ПрАТ «Хустський кар’єр». 

Флоріан Гут працював на посаді фінансового аналітика та бухгалтера в компанії Ceecat Capital та став власником Samsta Limited за три тижні до придбання кар’єрів. Вартість придбання цінних паперів ПрАТ «Хустський кар’єр» і ПрАТ «Жежелівський кар’єр» становила, за договорами, 13 129 690,00 грн, що більш ніж втричі перевищує річний дохід Флоріана Гута.

Відповідно, для купівлі цих активів Гут залучив позику від компанії F.I.E.H., кінцевим бенефіціаром якої є відомий український підприємець Віталій Антонов. Договором позики було передбачено, що в забезпечення виконання своїх зобов’язань компанія Samsta Limited передала 100% акцій ПрАТ «Хустський кар’єр» та 100% акцій ПрАТ «Жежелівський кар’єр». 

Паралельно з продажем кар’єрів компанією Strabag SE було відчужено на користь номінальних власників ще два підприємства — ТОВ «Бітунова Україна» та ТОВ «САТ Україна». ТОВ «Бітунова Україна», ТОВ «САТ Україна», ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр» — це компанії, які були пов’язані між собою циклом виробництва, оскільки перші дві займались будівництвом та ремонтом доріг, а дві другі — видобуванням необхідних для цього матеріалів.

Позиція ВАКС

У рішенні в цій справі, беручи до уваги, що з 2017 року різні держави запровадили щодо Олега Дерипаски санкції, суд дійшов висновку, що він систематично виводив майно з-під санкцій. Олег Дерипаска мав вирішальний вплив на компанію Strabag SE, якій належали кар’єри. А от Флоріан Гут не мав фінансової можливості придбати вказані активи, тому для придбання кар’єрів залучив позику від компанії, яка належить громадянину України. Флоріан Гут став власником Samsta Limited (компанії, що придбала кар’єри) за три тижні до купівлі кар’єрів. Також, суд взяв до уваги, що перед купівлею активів не було проведено їх аудиту чи оцінки. 

Відтак, на думку суду, попри відчуження ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр», Олег Дерипаска через підконтрольних йому осіб продовжував здійснювати контроль над вказаними підприємствами. 

Варто зазначити, що такий висновок суд зробив значною мірою на підставі листів та довідок, підготованих СБУ, НАБУ та іншими правоохоронними органами. Це дещо послаблює переконливість рішення в цій частині, оскільки такі документи не є першоджерелами. Загалом можна виділити дві групи обставин, встановлених судом.

По-перше, очевидно, що до 2022 року Олег Дерипаска контролював компанію Strabag SE. Також відповідає дійсності, що з 2017 року щодо нього послідовно почала застосовувати санкції дедалі більша кількість країн, внаслідок чого він врешті-решт втратив контроль над Strabag SE. Правдоподібно, що, передбачаючи такий результат, він міг вживати заходів з метою виведення власних активів з-під санкцій і запобігання конфіскації. Зокрема, хоча з рішення суду це не очевидно, Дерипаска міг передати номінальним власникам ТОВ «Бітунова Україна» та ТОВ «САТ Україна». 

По-друге, встановлені судом обставин безсумнівно свідчать, що Флоріан Гут є юридичним власником ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр». Цілком переконливим видається також висновок, що він не володів достатніми коштами для придбання вказаних активів. Кошти на їх придбання він отримав у формі позики від української компанії, в заставі у якої зараз перебувають ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр».

Слід зазначити, що зв'язок між вказаними групами фактичних обставин вкрай слабкий, а то й відсутній взагалі. Якщо перша група обставин прямо стосується Олега Дерипаски, то щодо другої на підставі даних, викладених в рішенні, цього сказати не можна. Незважаючи на це, суд констатував наявність такого зв'язку, чим фактично встановив, що Флоріан Гут та Віталій Антонов виконують роль номінальних власників, підконтрольних Олегові Дерипасці. При цьому доказів якого-небудь зв’язку між Дерипаскою, з одного боку, та Антоновим і Гутом, з другого, суд не навів.

Видається правдоподібним, що Флоріан Гут є номінальним власником, однак не Дерипаски, а радше Віталія Антонова, який фактично є заставодержателем майна ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр» через свої компанії. 

Варто зазначити, що лише того факту, що Олег Дерипаска вжив численних заходів з метою ухилення від санкцій, а також статті в газеті про те, що Віталій Антонов начебто раніше купував активи підсанкційного Сергія Курченка, — недостатньо для того, щоб сказати, що ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр» продовжують перебувати під контролем російського олігарха. 

Аргументом на користь того, що Дерипаска зберігає контроль над активами, могла би бути занижена вартість придбання ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр», однак суд не аналізував цей факт і не встановлював ринкову вартість цих підприємств. Більше того, не слід виключати, що Дерипаска з метою зменшення впливу санкцій вирішив просто позбутись вказаних активів, продавши їх за ціною, навіть нижчою від ринкової. Однак це, знову ж таки, не ставить під сумнів дійсність угоди про купівлю-продаж цих активів, укладеної в жовтні 2021року. 

Висновки 

Конфіскація активів російських олігархів — необхідний і важливий процес, і роботу ВАКС та Міністерства юстиції у цьому напрямку важко переоцінити. Однак при цьому права третіх («непідсанкційних») осіб мають бути захищені. 

Слід визнати, що суд, який має доступ до усіх матеріалів справи, володіє кращим баченням загальної ситуації. Однак сам текст рішення, який є ключовим документом в оцінці того, наскільки обґрунтованим було обмеження майнових прав, містить ряд ймовірних недоліків, які викликають сумніви щодо обґрунтованості.

Також варто зазначити, що навіть у разі остаточного стягнення в дохід держави ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр» (рішення ВАКС ще не набуло чинності), компанія F.I.E.H., у якої в заставі перебуває вказане майно, продовжує зберігати свої права заставодержателя на підставі ч. 2 ст. 57 Закону України «Про заставу». Згідно із вказаним положенням, якщо держава вживає заходів до примусового вилучення заставленого майна або майнових прав (націоналізація, реквізиція, конфіскація, накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), то вона відшкодовує збитки, заподіяні заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів.

Чи потрапляє ситуація зі стягненням активів у дохід держави під вказану норму, поки що не зрозуміло. Це доведеться вирішувати судам у разі, якщо рішення ВАКС набере статусу остаточного, а заставодержатель звернеться з цим питанням до суду.

Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів національному і міжнародному рівні".