Що означає злочин голодомору для українців як для нації і чому світ має його визнати геноцидом? Про це Іван Городиський, директор Центру Дністрянського, розповів під час свого виступу на заході «Голодомор – 90: вплив на Україну та майбутнє правосуддя» в Українському домі у Данії. Публікуємо текст виступу.

«Правників часто звинувачують у тому, що вони надміру фокусуються на фактах, вимагаючи неспростовних доказів перед тим, як визнати щось. Злочин геноциду, з одного боку, не потребує рекордних цифр, щоб бути визнаним таким – у конвенціях чи законах не прописані мінімальні чи максимальні числа для визнання діяння такими. Але сама жахлива природа цього злочину не залишає шансу – ці числа шокують.

Жертвами Голодомору стали близько 4 мільйонів українців. Проте через 90 років цього факту недостатньо для повного міжнародного визнання цього злочину геноцидом.

І щоб зрозуміти прагнення і зусилля українців по всьому світу, які докладаються із цією метою, треба розуміти, що означає цей злочин для нас як для нації.

Я походжу із Заходу України і моя родина не переживала жахіть Голодомору. Але я добре пригадую, як багато років тому, вперше вшановуючи загальнонаціональну хвилину мовчання, я стояв зі сльозами на очах, відчуваючи співпереживання і біль із жертвами цього злочину. 

І якщо називати речі, які об’єднують українців як націю – любов до свободи і пам’ять про Голодомор будуть серед найважливіших.

Колективна пам’ять – дивний феномен. Історична міфологія та викривлене світосприйняття багато в чому пояснюють агресію Росії. Натомість, героїчний опір українців – Сил Оборони, волонтерів та всіх причетних – ґрунтується, у тому числі, на болі від пережитого жахливого злочину, коли мільйони людей були принесені в жертву Сталіним і його режимом.

Цей біль не паралізував нас: він дає сили щоб боротися, щоб не відступати і протистояти ядерній державі у найбільшій війні за багато десятиліть. І він не дає нам забути про пам’ять тих, хто став жертвою. І він вимагає добиватися міжнародного визнання того, що Голодомор був найжахливішим із злочинів – геноцидом.

Це – частина нашої спільної боротьби за справедливість - нарівні із повагою до нашої територіальної цілісності та правом самостійно визначати, як ми хочемо жити.

На жаль, протягом багатьох десятиліть нам відмовляють у цій справедливості: спершу у визнанні факту Голодомору, а згодом – у визнанні того, що це був геноцид. Але голоси – я назву два, і свідомо вони будуть іноземними – про те, чим були діяння радянського терористичного режиму в Україні, звучали в той самий час, коли події відбувалися. 

Американський конгресмен і антикомуніст Гамілтон Фіш ще в 1934 році вносив у Конгрес резолюцію про визнання факту знищення мільйонів українців радянською владою. Вона не була підтримана на тлі політики потепління з Москвою, яку просувала адміністрація Рузвельта. А репортажі Гарета Джонса не сприймалися належно через оптимістичні повідомлення від Пулітцерівського лауреата і радянського клієнта Волтера Дюранті.

І така ситуація, підтримувана багатьма роками радянської і російської пропаганди, породжує відчуття несправедливості, яке змушує українських політиків, правників, громадських діячів вимагати у світу того, що буде справедливістю у цьому випадку: ВИЗНАЙТЕ ГОЛОДОМОР ГЕНОЦИДОМ.

Очевидно, можна назвати багато перепон до визнання Голодомору злочином геноциду: політичних, історичних, юридичних. Однак так само і багато відповідей на них були дані вже давно.

Незабаром – 9 грудня – ми будемо відзначати 75-річний ювілей з дня прийняття Конвенції проти геноциду. Її спів-автор і творець концепції злочину геноциду Рафал Лемкін є випускником моєї alma mater, Львівського університету. 

Втікач від гітлерівського режиму і ретельний дослідник його злочинів, в тридцятих роках він також вивчав правовий устрій СРСР та його кримінальне право. І навряд чи існує більш авторитетний голос для того, щоб встановити, чи був Голодомор геноцидом.

У 1953 році він виступив перед українською діаспорою в Нью-Йорку із доповіддю, сам заголовок якої був безапеляційним: «Радянський геноцид в Україні». «…вістря радянської атаки було спрямовано на хліборобів - хранителів традицій, фольклору і музики, національної мови і літератури, національного духу України», - говорив Лемкін про Голодомор.

Для Лемкіна не лише Голодомор, а й вся політика радянської влади, спрямована на знищення ідентичності українців, була геноцидом. І в цьому контексті ми можемо говорити про геноцидні практики російської царської, радянської та путінської влади протягом трьох століть: які розпочалися в Батурині, принесли страшну трагедію Голодомору, повторилися у Бучі, тривають у Бахмуті та багатьох інших містах і селах України.

На жаль, концепції Лемкіна не були повністю імплементовані у Конвенцію проти геноциду. І як юрист-міжнародник я визнаю, наскільки складно буде здійснити юридичну кваліфікацію злочинів в ході російської агресії як геноциду.

Однак Голодомор, який відбувався за 15 років до прийняття цієї Конвенції, можна не розглядати крізь призму її формулювань, особливо коли мова йде про визнання на політичному рівні. Сам Лемкін писав, що цей термін позначає «давню практику у сучасному вигляді», наводячи безліч її прикладів з античності і до ХХ століття.

Зрештою, чи не занадто цинічно тлумачити поняття у ширшій перспективі винятково так, як вони офіційно закріплені? Чи не є небезпечною ця практика для суспільств, заснованих на верховенстві права? Уявіть, як би зраділи тиранії і автократії, якби справедливість, правда, демократія означали б лише те, що вони забажали би прописати у власних законах.

Справедливість не є винятково юридичною, політичною чи моральною категорією. І визнання Голодомору геноцидом є кроком для вшанування пам’яті жертв цього злочину та загальної справедливості щодо українців.

Жертви Голодомору були вбиті не тільки через їх національність, мову чи віру, а й через свободолюбство, прагнення захистити приватну власність та мати свободу вибору. Тобто через ті цінності, які лежать в основі європейської цивілізації, лежать в основі ЄС.

Для багатьох українців Данія є найкращим прикладом того, якою є і якою повинна бути ідея Європи. В Україні бачать і цінують те, як безапеляційно Ви підтримали нас і ваш внесок у нашу боротьбу – від винищувачів F16 до чистої води для мешканців прифронтового Миколаєва.

Останнє особливо символічно в контексті Голодомору.

Тому від імені правничої спільноти України, як директор Центру Дністрянського та Віцепрезидент Асоціації правників України, я звертаюся до наших данських друзів із проханням докласти всіх зусиль до встановлення справедливості щодо жертв Голодомору через визнання його геноцидом. Це річ, потрібна обом нашим націям як частинам єдиної родини, як націям, які покладаються на міжнародне право.

І тут хочу процитувати видатну дослідницю геноциду Ганну Арендт, яка писала: «Якщо геноцид - це невигадана можливість для майбутнього, тоді жоден народ на землі... не може бути цілком упевненим у своєму існуванні без допомоги та захисту міжнародного права».

Але там, де міжнародне право не може дати відповіді, а за це відповідальність лежить і на людях моєї професії – держави і суспільства мають чітко їх давати самостійно.

І визнання Голодомору геноцидом є такою відповіддю. 

У відомій українській пісні, яка з’явилася під час війни, є слова, які часто можна побачити на патчах наших військових на фронті: «Якщо боги це дозволили - я вб'ю всіх богів». Як католик, я трактую це винятково як алегорію язичницьких богів. І вважаю, що у Феміди, яка є богинею справедливості – шанс іще є. 

Доки ми не назвемо речі своїми іменами, доки не назвемо Голодомор геноцидом – цей злочин триватиме, і агресія РФ триватиме навіть тоді, коли припиниться вогонь.

Тому давайте зробимо цей важливий крок заради пам’яті жертв, справедливості щодо них та щодо нас.

Слава Україні!»