Трильйон доларів США, – у таку суму представники уряду оцінюють воєнні збитки заподіяні Україні. Попри розуміння орієнтовної суми втрат, масштаб проблеми відшкодування воєнних збитків наразі дуже важко уявити. Які завдання стоять перед українським урядом, розповів Іван Городиський, директор Центру Дністрянського,  під час виступу на експертній дискусії «Репарації для України: механізми, практика, довкілля». Нижче публікуємо основі тези виступу.

Масштаб проблеми відшкодування воєнних збитків наразі дуже важко уявити. Коли ми говоримо про відшкодування в цілому, уряд називає цифру трильйон доларів США. Цифри можуть корегуватися, проте ми не до кінця усвідомлюємо юридичну і політичну складність  процесу відшкодування. Однозначно можна говорити про те, що цей процес відшкодування воєнних збитків буде найбільшою з часів Другої світової війни.

Ключовою проблемою є відсутність чітко визначених юридичних механізмів, які б мали забезпечити ефективне відшкодування. Під ефективним я маю на увазі швидке і реально виконуване. Так, є міжнародні інструменти, той самий Міжнародний суд ООН, у рамках яких можна присудити компенсацію Україні. Але постане питання у термінах і реальній здатності виконання рішення.

Декілька тижнів тому Президент своїм указом створив спеціальну робочу групу, до якої увійшли кілька юристів з Колумбійського університету та українські правник, які з ними співпрацюють. Вони пропонують створення певного органу, комісії ad hoc. Тому уже зараз стає зрозуміло, що з великою ймовірністю, відшкодуванням для України буде займатися не судовий орган , а такий, який має на меті розгляд претензій. Він не вирішуватиме справу по суті, а лише вирішуватиме питання присудження компенсації. Створення такого органу це перша велика проблема. Але знову ж таки, розробка принципів, візії, складу, порядку діяльності –  ще попереду. І тут дуже необхідною є скоординована і стала робота.

Друга проблема, яка постане перед відшкодуванням в цілому і відшкодуванням збитків, заподіяних довкіллю – це проблема безпосередніх джерел фінансування. Як основне джерело називають заморожені активи Центрального банку РФ, тобто це приблизно 350 млрд. доларів у різних юрисдикціях. Однозначно, що це готова фінансова база і існує бачення, що її можна використати.

У березні-квітні було очікування, що цю суму буде просто перераховано до Національного банку України. Принаймні, багато політиків так заявляли. Але тут треба розуміти, що конфіскація з подальшим використанням для відшкодування Україні активів Центрального банку РФ та іншого майна буде достатньо стресовим процесом для країн, які контролюють ці активи. Вилечення 350 млрд. доларів, які належать суверенній державі, їхня конфіскація і використання без згоди цієї держави – це достатньо складний політичний і правовий крок, який може мати дуже суттєві наслідки для міжнародної політики в цілому.

Це підводить до двох висновків.

Найперше – якщо будуть прийматися такі рішення, вони будуть прийматися з дуже великою обережністю, і обґрунтування їх легітимності по юридичній складності буде на рівні з обґрунтуванням легітимності Нюрнберзькоготрибуналу.

Другий висновок – існує великий політичний ризик, що в ході переговорів з РФ, які так чи інакше відновляться, майбутнє цих активів може стати одним із предметів домовленостей. Останніми тижнями вже є низка публікацій, які не просто загалом говорять про те, що треба домовлятися з Росією, а безпосередньо говорять, що конфіскація активів Центробанку РФ буде помилкою, оскільки в нашій ситуації ми не можемо розраховувати, що Росія визнає заподіяні збитки.

Першочергово для українського уряду зараз стоїть два завдання. Перше – довести юридичну, політичну, моральну обґрунтованість вилучення цих активів з під юрисдикції Росії і передачі їх Україні для відшкодування воєнних збитків. Друге – пропонування і просування власного бачення багатостороннього компенсаційного механізму. Швидше за все, це повинен бути багатосторонній міжнародний договір, у якому має бути обґрунтування винятковості такого заходу, щоб він не став правилом для інших. Ще один важливий аспект – максимальний контроль і прозорість використання коштів, спрямованих на відшкодування.

І останнє, на чому хочеться сфокусуватися – це те, як в Україні здійснюється урядова політика в цьому напрямку. 

Перші кроки створення робочих груп з відшкодування почалися з середини березня. У певний момент існувала дуже велика кількість цих робочих груп. Вище я згадував, що Указом Президента нещодавно було створено спеціальну робочу групу, в яку увійшли представники Офісу Президента, уряду, юридичної спільноти і академічної сфери. Склад групи є не найгіршим, він достатньо збалансований.

Але фінальний результат – яка інституційна рамка процесу відшкодування, який порядок, фінансова база відшкодування – на жаль,  дуже сильно залежить від політичного і дипломатичного процесу і, в тому числі, від тих подій, які наші ЗСУ зараз героїчно проживають на Півдні, Донбасі, під Харковом і в інших регіонах. Одним із найгірших сценаріїв міг би бути той, який, наразі, вдалося оминути: що питання відшкодування буде прийматися у рамках двосторонніх домовленостей з РФ, але сподіватися на виконання цих кроків буде складно.

Україна однозначно має пропонувати власну візію, принципи цього процесу і бути готовою робити проактивні кроки для того, щоб відшкодування стало реальністю. Готових інструкцій, як діяти – не існує. З одного боку, це створює певний простір можливостей для України. А з іншого – накладає на уряд тягар лідерства. Саме Україна має очолити цей процес і вести його, пропонуючи ті чи інші кроки.

Дискусію «Репарації для України: механізми, практика, довкілля» організували Ресурсно-аналітичний центр «Суспільство і довкілля» та Центр Дністрянського.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал відображає позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».