Як подолати питання функціональних імунітетів вищого військово-політичного керівництва РФ, – про це Іван Городиський, директор Центру Дністрянського та Віце-Президент АПУ, говорив під час свого виступу на міжнародній конференції «Special Tribunal For The Crime Of Aggression Against Ukraine. Justice To Be Served» 21 серпня 2023 року. Нижче публікуємо текст виступу.

«Як влучно зауважила Ханна Арендт "В часи воєнних злочинів звичним є покласти якомога більше вини на відсутніх або мертвих"[1]. Встановлення повної справедливості й істини не буде реальним, якщо ті, хто приймав рішення про агресію і здійснював її, не будуть особисто притягнені до відповідальності.

З початку війни Російської Федерації проти України українська правнича спільнота, в тому числі Асоціація правників України, активно підтримує притягнення до відповідальності вищого політичного керівника Російської Федерації. Їхня персональна відповідальність є вимогою української та міжнародної правничої спільнот як відповідь на порушення норм міжнародного права. Одним із способів досягнути цієї мети є створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. 

Однак на цьому шляху є багато викликів, які слід подолати, одним із яких є й питання функціональних імунітетів вищого військово-політичного керівництва РФ.  

Це питання, окрім юридичного, має і політичний вимір. РФ, безумовно, маніпулюватиме особистими та функціональними імунітетами, у першу чергу – глави держави, уряду та міністра закордонних справ, обстоюючи власну викривлену версію міжнародного права та критикуючи світовий устрій, що ґрунтується на правилах. 

Однак саме міжнародне право дає можливість надати обґрунтовану відповідь на ці закиди. Зокрема, незастосовність імунітетів високопосадовців в міжнародному правосудді у випадку скоєння ними міжнародних злочинів було підтверджено і у всіх статутах міжнародних кримінальних судів, починаючи із Нюрнберзького трибуналу.

Тому вже існує консенсус, що функціональні імунітети не є нездоланною «Великою стіною» у контексті покарання міжнародних злочинів і вище керівництво держав незалежно від посади може бути притягнуте до відповідальності міжнародному судами, які діють «від імені міжнародного співтовариства». Мабуть, найвагомішим підтвердженням цієї тези є рішення МКС в справі Омара Аль-Башира 2019 року, у якому Суд чітко зазначив незастосовність імунітетів у випадку міжнародних судів і трибуналів: «Імунітет ніколи не визнавався в міжнародному праві як вищий за юрисдикцію міжнародного суду». 

Раніше, у 2002 році, схожа позиція була висловлена Міжнародним Судом ООН у рішенні у справі «Про ордер на арешт» (ДР Конго проти Бельгії, Arrest WarrantCase), в якій Суд теж визнав існування винятку з імунітету для високопосадовців в разі, якщо вони притягуються до відповідальності міжнародними кримінальними судами і трибуналами.  

Головною умовою, яка гарантує повне розв’язання проблеми функціональних імунітетів лідерів РФ при їх покаранні за злочин агресії є забезпечення максимальної міжнародної підтримки створенню та діяльності Спеціального трибуналу щодо агресії, якщо ця форма буде обрана як ключова для притягнення до відповідальності керівництва РФ.

У першу чергу, слід гарантувати, що трибунал матиме саме статус міжнародного. У цьому контексті лінія уряду України на створення спеціального судового органу саме на міжнародному рівні є, безумовно, обґрунтованою. 

Однак не існує чіткого числа держав, участь яких би гарантувала безспірний «міжнародний» статус трибуналу. Як слушно зазначають професор Дапо Аканде та експрезидент МКС Чилі Ебое-Осуджі, просто неймінг трибуналу як «міжнародного»  за участі 2, 3, 15 і навіть більше держав автоматично не означатиме дійсність цього статусу і, відповідно, незастосовність особистих та функціональних імунітетів лідерів держав.

Тому, щоб підтвердити, що цей орган діє «від імені міжнародного співтовариства в цілому», необхідно забезпечити, щоб його створення відбувалося за участі максимально можливої кількості держав, чи то під егідою ООН або Ради Європи, чи то на підставі багатостороннього міжнародного договору. Ця інституція має бути підтримана як нашими союзниками, так і державами «Глобального Півдня» й інших регіонів.

Іншою потребою є максимальне обґрунтування легітимності, підстав створення і статусу трибуналу. І такі заходи як сьогоднішній, де офіційна і експертна міжнародні спільноти обговорюють, в тому числі, питання функціональних імунітетів, створюють необхідне юридичне обґрунтування розв’язання їх проблематики в подальшому.

Одним із небагатьох контраргументів, який можна почути від наших союзників є те, що до питання невизнання імунітетів лідерів РФ слід підходити максимально обережно, оскільки це може викликати відступ від них і у випадку представників інших держав. Однак слід наголосити, що якщо такі прецеденти і матимуть місце, то вони будуть спрямовані у першу чергу проти винуватців міжнародних злочинів. А навряд чи такі особи повинні покладатися на імунітети незалежно від держави, яку вони представляють, і навряд чи громадянство матиме значення у цьому випадку. 

Український публічний історик Сергій Плохій у своїй книзі «Ялта» пише, що як не парадоксально, під час Ялтинської конференції саме Сталін наполіг на проведення повноцінного публічного суду над нацистськими злочинцями. Однак ним керувала не відданість ідеї верховенства права та змагального правосуддя, а пам’ять про політичні процеси над опонентами в 1930-х рр., які широко висвітлювалися пропагандою[2].

Тим не менше, Нюрнберзький процес увійшов в історію не як ігровий процес, а як одна із найбільш переконливих маніфестацій справедливості та правосуддя на міжнародному рівні.

Зараз для усього світу існує потреба знову довести ефективність об’єднаних зусиль міжнародної спільноти задля покарання винних.

І серед багатьох викликів, які є на цьому шляху, функціональні імунітети, які існують, щоб сприяти застосуванню міжнародного права та підтримувати міжнародні відносини, а не гарантувати безкарність і можливість уникнення покарання, не є тим аргументом, який повинен завадити встановленню справедливості для України та українців.

Попереду осяжний, але складний шлях. Однак не варто приймати as granted, що ті чи інші рішення будуть ухвалені чи підтримані. Довга, важка і складна робота є головною запорукою неминучої справедливості».

[1] Ханна Арендт. Банальність зла. Суд над Айхманом в Єрусалимі. Пер. з англ. – А. Котенко. – К.: ДУХ I ЛIТЕРА. – 2013. – С. 104. 

[2] Сергій Плохій. Ялта. Ціна миру. Пер. з англ. – Н. Коваль. - Харків : КЛУБ СІМЕЙНОГО ДОЗВІЛЛЯ. – 2019. - С. 264-265.