З підсумками першого року роботи із відшкодування Україні збитків від російської агресії можна ознайомитися за посиланням.

18 травня 2022 року Указом Президента було створено Робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (надалі – Робоча група). Хоча обговорення проблематики забезпечення відшкодування Україні велися майже від самого початку повномасштабної війни, саме ця дата може вважатися початком офіційної роботи України та союзників з цією метою.

Уже традиційно, Центр Дністрянського публікує підсумки чергового року роботи над створенням компенсаційного механізму для України, підготовлені експертами Центру.

Ключові зусилля у цій сфері в період з травня 2023 по травень 2024 року були сфокусовані на трьох основних напрямках:

1. Створення міжнародного компенсаційного механізму для України та запуск роботи Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (надалі – Реєстр збитків).
2. Міжнародні дискусії щодо можливості конфіскації суверенних російських активів, заморожених за кордоном, та їхнього використання в інтересах України.
3. Конфіскація російських активів в Україні в рамках практики Вищого антикорупційного суду (надалі - ВАКС).

Нижче буде проаналізовано основні досягнення та виклики, які стоять перед Україною та її союзниками на кожному із цих напрямків.

Створення міжнародного компенсаційного механізму

Створення міжнародного механізму, в рамках якого б здійснювалося відшкодування збитків Україні, є пріоритетом зовнішньої політики України. Україна не розглядає інших варіантів організації та проведення процесу виплати репарацій ніж через створення такого механізму.

«Механізм відшкодування завданих збитків має бути встановлений через багатосторонні міжнародні механізми», - задекларовано у Формулі миру Президента України Володимира Зеленського.

Протягом першого року зусиль із забезпечення відшкодування Україні лідерство у ньому належало Робочій групі, очолюваній керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком, до складу якої наразі входять 25 членів. Членами Робочої групи є українські офіційні особи, а також низка відомих іноземних юристів, які спеціалізуються на міжнародному праві.

Однак попри авторитетні імена у складі, можна стверджувати, що з представницької точки зору він незбалансований: станом на травень 2024 р. у ньому немає жодного представника судової гілки влади, лише один представник законодавчої гілки (народний депутат Сергій Власенко), а Кабінет Міністрів представлений лише заступником Міністра закордонних справ Андрієм Сибігою та Послом з особливих доручень МЗС Антоном Кориневичем[1]. Аналогічно немає представників українських академічного середовища та громадянського суспільства.

Якщо останнє може бути аргументовано закритістю та чутливістю процесу, то непропорційність у представниці різних гілок влади може знижувати ефективність зусиль зі створення такого механізму. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя та парламентська дипломатія традиційно є потужними майданчиками для адвокатування рішень і залучення підтримки.

Позитивною є роль Мін’юсту, в структурі якого діють спеціальні підрозділи, які активно працюють як над представництвом держави у справі про конфіскацію російських активів в Україні, так і над створенням міжнародного компенсаційного механізму. Перехід Ірини Мудрої - головної публічної лідерки цих процесів від України - до Офісу Президента може підвищити роль цього органу у цьому процесі. Також Офіс Генерального прокурора в рамках своєї роботи приділяє велику увагу забезпеченню підходу, орієнтованого на постраждалих при відшкодуванні збитків, в тому числі через діяльність Координаційного центру підтримки потерпілих і свідків. 

Головним досягненням на шляху створення міжнародного компенсаційного механізму протягом останнього року, безумовно, є створення та запуск Реєстру збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (Register of Damage Caused by the Aggression of the Russian Federation against Ukraine). Його було створено у травні 2023 року згідно із Розширеною частковою угодою Ради Європи про Реєстр збитків, завданих агресією Російської Федерації проти України (12 травня 2023 року зі змінами від 27 вересня 2023 року), якою було затверджено і Статут Реєстру.

Протягом року було сформовано також і виконавчі органи Реєстру, зокрема обрано Виконавчого директора Реєстру, який став відомий український правник Маркіян Ключковський. Також було сформовано Раду Реєстру у складі Голови Ради Роберта Спано (Ісландія), Заступниці Голови К'яри Джорджетті (Італія) та членів Вейо Хейсканена (Фінляндія), Юлій Кирпи (Україна), Александри Менжиковської (Польща), Люсі Рід (США) та Норберта Вюлера (Німеччина).

Створення Реєстру можна вважати одним із головних досягнень Робочої групи. Про це свідчить і той факт, що Виконавчий директор Маркіян Ключковський та Заступниця Голови Ради К’яра Джорджетті були членами Робочої групи від самого початку її створення. 

Станом на травень 2024 року до Реєстру приєдналися 40 членів та 4 асоційовані члени, серед яких – 43 держави і Європейський Союз. Єдиною державою-членом ЄС, яка не приєдналася до Реєстру, наразі є Угорщина. Члени Реєстру взаємодіють через Конференцію учасників, яку очолює представник Сенді Мосс (Великобританія.

Також у квітні було створено Офіс Реєстру збитків в Україні, який очолила відома українська юристка Ганна Христова.

Початок роботи Реєстру збитків та прийому ним заяв у стислі строки є важливим кроком на шляху до забезпечення справедливості для України та українців у контексті відшкодування збитків. Проте навіть повноцінний запуск Реєстру потребуватиме розв’язання цілої низки проблем. 

Ключову із них – неможливість подання заяв про відшкодування тими постраждалими, які зазнали збитків до 24 лютого – ми розглянемо в одному із наступних наших звітів.

Реєстр повинен бути лише однією із трьох інституційних складових міжнародного компенсаційного механізму, на рівні із Компенсаційною комісією та Компенсаційним фондом. У той же час, на цьому етапі поки незрозумілим є ані формат, ані юридичні підстави, ані жодні інші аспекти створення цих органів.

Четвертою складовою повинен стати міжнародний договір, який регламентує процедурні аспекти роботи міжнародного компенсаційного механізму. Наразі немає жодних деталей стосовно його положень, параметрів та ін. В коментарях офіційних представників йдеться лише про те, що робота в цьому напрямку триває:

«Ми почали зараз перемовини щодо умов цієї угоди. Ми подали своє бачення концепції цієї угоди, тобто які правові підстави можна використати, щоб країни стали учасниками, і конструкцію цієї угоди. Ми передбачаємо, що до міжнародного договору однозначно мають долучитись ті країни, які мають заморожені російські активи... Це має бути міжнародно-глобальна історія», - восени минулого року розповідала Ірина Мудра.

Та головним викликом для ефективності міжнародного компенсаційного механізму для України в цілому є фінансування компенсацій для постраждалих. І ключовим способом їхнього забезпечення є конфіскація активів РФ, які заморожені за кордоном.

Конфіскація активів РФ

Справедливість для України неможлива без відшкодування збитків, завданих агресією РФ державі, суспільству та всім постраждалим. Проте лише створення відповідних інституційних механізмів на міжнародному рівні, про які йшлося вище, саме по собі не буде означати справедливості без реальної виплати відшкодування.

«…ключове і складне питання стосується фінансування. Хоча всі міжнародні спеціальні комісії виконують різні функції з вирішення конфліктів, жодна така комісія не може вважатися повністю успішною без відповідного фінансування для виплати компенсацій», - зазначено в позиційному документі за авторства К’яри Джорджетті, Маркіяна Ключковського та Патріка Пірсола, опублікованому у травні 2022 р.

За рік позиція Росії, яка категорично заперечує можливість обговорення будь-яких репарацій за збитки, завдані її агресією проти України, не змінилася. Безумовно, це питання буде підніматися у подальших переговорних процесах щодо політичного врегулювання, однак сподіватися на зміну позиції РФ марно.

У цьому зв’язку єдиним доступним і реалістичним джерелом фінансування майбутнього відшкодування Україні є заморожені російські активи за кордоном. Основна їх частина – бл. $300 млрд. резервів Центрального банку РФ (надалі – ЦБ РФ), які зберігаються в банках під юрисдикцією ЄС та «Групи Семи» G7. І їхня доля продовжує залишатися предметом активних дискусій.

Головною юридичною перешкодою для будь-якого із цих рішень є суверенні (юрисдикційні) імунітети – принцип, згідно з яким держава не підлягає юрисдикції судів іншої держави в справах, які стосуються її суверенних дій та майна.

Дискусії щодо застосовності цього принципу до суверенних активів РФ у контексті агресії проти України точаться із самого початку розмов щодо репарацій. Послідовна позиція України полягає у тому, що держава-агресор не може користуватися таким захистом з боку цього міжнародно-правового інструменту:

«Державі-агресорові марно покладатися на підтримку світової спільноти та дотримання принципу імунітету держави у разі вчинення ним грубих порушень міжнародного права. Агресор зобов’язаний понести відповідальність — відшкодувати збитки постраждалим за всі завдані втрати. Кожен має зрозуміти, що сховатися за дією суверенного імунітету більше не буде нагоди», - заявила Ірина Мудра в листопаді 2023 р.[2].

На підтримку цього – допустимості відступу від доктрини суверенних імунітетів у випадку резервів ЦБ РФ – протягом року було опубліковано цілу низку аналітичних доповідей від міжнародних та національних експертів. Найвідомішим і найбільшим авторитетним став меморандум, підготовлений та поширений у листопаді 2023 р. групою авторитетних юристів-міжнародників за участі члена Комісії з міжнародного права ООН Дапо Аканде, відомого британського юриста та письменника Філіпа Сендса та ін.

«Ми дійшли висновку, що згідно з міжнародним правом було б законним для держав, які заморозили російські державні активи, вжити додаткових контрзаходів проти Росії, враховуючи триваюче порушення нею найважливіших норм міжнародного права, у формі передачі російських державних активів як відшкодування шкоди, завданої безпосередньо внаслідок протиправної поведінки Росії», - йдеться у відкритому листі авторів меморандуму та інших експертів, опублікованому 21 лютого 2024 року.

Головна ідея цих досліджень[3] полягає у тому, що конфіскація активів ЦБ РФ буде легітимним контрзаходом згідно із міжнародним правом у відповідь на російську агресію проти України, яка є порушенням її зобов’язань erga omnes (перед усім міжнародним співтовариством) щодо утримання від застосування сили чи погрози силою. Деякі автори наголошують, що суверенні імунітети забороняють конфіскацію згідно із рішенням судової влади, але не на підставі законодавчих чи адміністративних рішень. Також вказується, що економічні наслідки конфіскації, від яких застерігає, наприклад, Європейський центральний банк, є переоціненими.

Попри всю аргументованість цих пропозицій, багато з яких озвучуються від початку російської агресії проти України, важливою є наявність політичної волі до їх реалізації. Наразі, у силу різних причин і аргументів, ключові держави-розпорядники заморожених резервів ЦБ РФ висловлюють застереження стосовно прийняття рішень як через економічні, так і юридичні контраргументи.

«Ми ніколи не повинні діяти, якщо ми не дотримуємося міжнародного права та верховенства права. Ми повинні реально розуміти, що прийняття такого важливого рішення, як використання державної власності, потребує дуже сильного правового підґрунтя», - заявляв у лютому 2024 року міністр економіки та фінансів Франції Бруно Ле Мер.

Без політичної волі здійснення конфіскації у порядку, передбаченому цими пропозиціями, є малоймовірним, в тому числі через те, що ці пропозиції, попри всю свою обґрунтованість і авторитетний склад  авторів, не є формальними висновками. Відповідно, посилання на них при прийнятті рішень може бути непереконливим.

Нарешті, у всіх цих висновках та звітах суверенний імунітет сприймається, у першу чергу, крізь призму юридичної природи, і при цьому не береться до уваги те значення, яке він має для глобальної економіки і міжнародних відносин, де виступає своєрідною гарантією довіри. Цим контекстом не можна легковажити, і його ж враховують інші держави, обговорюючи рішення про конфіскацію російських резервів.

Через схожі мотиви не варто покладатися і на можливість конфіскації активів РФ на рівні окремих юрисдикцій. Наприклад, хоча ухвалення в квітні 2024 р. в США  законопроєкту REPO, який дозволяє конфіскацію суверенних активів РФ, і подальші заяви з цього приводу і викликали хвилю захвату, цей механізм не є автоматичним і потребує практичних кроків і політичних рішень. А як доводить приклад Канади, яка створила такий механізм у червні 2022 р.,  вони можуть і не бути прийнятими взагалі.

У зв’язку із цим більш реалістичними є кроки із подальшого використання заблокованих російських активів та передачі отриманих прибутків Україні. Найбільший крок у цьому напрямку було зроблено Європейським Союзом, який у 2024 р. схвалив схему використання прибутків, отриманих від резервів ЦБ РФ.

Після майже двох років дискусій, 21 травня 2024 р., Рада Європейського Союзу ухвалила Регламент ЄС №2024/1469: рішення, згідно із яким затвердила порядок використання доходів від заморожених резервів ЦБ РФ в інтересах України. Перед цим, 12 лютого, Рада прийняла Рішення, яким передбачено, що починаючи з 15 лютого 2024 р. центральні депозитарії цінних паперів повинні окремо обліковувати суму залишків грошових коштів та чистого прибутку, що накопичуються внаслідок знерухомлення (immobilization) резервів ЦБ РФ.

У Регламенті Рада встановила, що прибутки від цих активів, отримані після 15 лютого, не належать Російській Федерації, а тому не захищені суверенними імунітетами. Ці кошти щорічно мають скеровуватися на підтримку України. Очікується, що перший транш доходів Україна отримає вже цього літа. Передбачається, що прибутки будуть використовуватися за наступною схемою:

Крім рішення ЄС, можна очікувати також використання цих активів для випуску так званих «репараційних облігацій». Це ідея, яка вперше була озвучена у січні 2024 року, і згодом була підтримана міністром закордонних справ Британії Девідом Кемероном. Вона передбачає випуск військових облігацій України або ж для України під заставу майбутніх репарацій за агресію РФ проти України у випадку їхньої виплати.

Імовірно, що за рахунок цих репарацій Україна може отримати $50-60 млрд.. Вони погашатимуться за рахунок майбутніх репарацій РФ, а резерви ЦБ РФ чи майбутні прибутки від них виступатимуть заставою на випадок відмови РФ від виплати. Очікується, що саме цей план використання російських активів може бути підтримано на саміті «Групи Семи» в Італії в червні.

Однак у цьому випадку слід мати на увазі, що умови випуску репараційних облігацій (відсоткові ставки, дисконт при купівлі, умови погашення), можу бути не найбільш вигідними для України. З іншого боку, мова може йти не залучення, умовно, $300 млрд., а бл. $50-60 млрд.  Тому операційно це може бути не найбільш комфортним варіантом для України.

Хоча це рішення наразі є найбільшим успіхом у процесі використання російських активів чи доходів від них в інтересах України, слід пам’ятати, що його метою є не забезпечення відшкодування збитків, а поточна підтримка та відбудова України. А фінансування компенсаційних виплат постраждалим від російської агресії та Україні як державі залишається невирішеним питанням.

Конфіскаційні механізми України

Україна не лище вимагає в союзників конфіскації російських активів, а й створила дієвий механізм конфіскації тих активів, які перебувають під її юрисдикцією. У травні 2022 р. Верховна Рада прийняла Закон N 2257-IX (набрав чинності 24.05.2022), який запроваджує механізм «стягнення активів осіб на користь держави в період дії правового режиму воєнного стану та за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу накладено санкцію у виді блокування активів».

Цей механізм можна вважати ефективним – на кінець травня 2024 р. уже було прийнято понад 35 рішень. При цьому він є об’єктивним – на практиці мали місце і відмови Суду в конфіскації тих чи інших активів. 

Однак він містив і низку недоліків, наприклад критично малі процесуальні строки (2 дні на подання відзиву на позов і 10 днів на розгляд справи), на що звертали увагу як експерти Центру Дністрянського, так і міжнародні експерти.

«Процедура… може призвести до того, що провадження в конкретній справі не буде справедливим або через неспроможність дотриматися строків подання відзиву чи апеляційної скарги, або через неспроможність взяти участь у провадженні», - писав у 2023 році Джеремі Макбрайд.

Проблему визнавав і ВАКС у своїх рішення, зокрема у рішенні в справі про конфіскацію активів Олега Дерипаски суд визнав, що через складність справи потрібно більше часу для її розгляду:

«…законодавчо визначений десятиденний строк для розгляду цієї справи такої категорії не зміг би забезпечити повноту і об`єктивність судового розгляду, повноцінну змагальність (можливість знати і коментувати всі докази, подані для впливу на рішення суду, мати достатній час для ознайомлення з доказами, можливість надавати докази тощо)».

Ці недоліки уже виправлені в законодавстві: згідно із змінами до Кодексу адміністративного судочинства України від липня 2023 р., особа, проти якої вводяться санкції, має 5 днів на подачу своєї відповіді на позов. Справу в таких випадках розглядають троє суддів протягом 30 днів з моменту отримання позову. Інформацію про судове засідання отримують як позивач, так і особа, проти якої можуть застосувати санкції. Якщо хтось з учасників справи не з'являється в суд, це не перешкоджає розгляду справи.

Проте існують й інші проблеми, пов’язані із захистом права власності, невиправлення яких у майбутньому загрожує ризиками компенсації для постраждалих сторін.

Блокування як кримінально-правовий інструмент

Конфіскаційний механізм не містить інструментів блокування ДО подання Міністерством юстиції позову до ВАКС. Мін’юст має право шукати активи, що можуть належати підсанкційній особі, але не може їх блокувати до моменту подачі позову до ВАКС, і тому активи можуть бути втрачені. 

Відповідно, попереднє блокування майна може бути забезпечено лише через  арешт у рамках кримінальних проваджень за зверненням органів правопорядку. 

Такі кримінальні провадження часто обґрунтовані надуманими причинами і не призводять до пред'явлення обвинувачень. Наприклад, у випадку підприємства російського олігарха Олега Дерипаски ТОВ «Глухівський кар’єр кварцитів» - корпоративні права було заблоковано через зловживання повноваженнями посадовців Державної служби геології та надр України. Хоч реальна причина — зв’язок активів цього підприємства з Росією - є очевидною.

Можливе рішення полягає у зміні законодавства, щоб чітко вказати, які активи підлягають блокуванню і в якому порядку, вимагати повне обґрунтування таких рішень і дозволити особам під санкціями оскаржувати рішення про блокування. Також доцільно ввести покарання як за виведення активів, що підпадають під санкції, так і за необґрунтовані кримінальні провадження, спрямовані на блокування активів.

Запуск Державного реєстру санкцій у січні 2024 р. дозволить оптимізувати ці процеси, але законодавчі зміни є необхідними.

Другою проблемою є доведення зв’язку між активом і підсанкційними особами, зокрема якщо він має опосередкований характер. У 2022–2023 рр. під час судових розглядів справ про конфіскацію російських активів, ВАКС слідував логіці, що особа, яка має більшість акцій у компанії, фактично її  контролює. Суд також брав до уваги спроби такої особи передати частку своїх корпоративних прав ймовірним номінальним власникам та докази впливу особи на управління компанією.

Найяскравішим прикладом може бути ситуація з двома кар’єрами – Хустським і Жежелівським, які до листопада 2021 р. належали австрійській будівельній компанії Strabag SE. Її співвласником у розмірі 27,8% через кіпрську компанію Rasperia Trading Ltd. є Дерипаска.

За кілька місяців до великої війни Strabag SE продала 100% акцій ПрАТ «Хустський кар’єр» та ПрАТ «Жежелівський кар’єр» за бл. 13 млн грн кіпрській компанії Samsta Ltd., номінальним власником якої став інвестбанкір Флоріан Гут в інтересах групи українських бізнесменів.

Позиція, яку обстоював Мін’юст, полягала в тому, що угода з продажу була фіктивною і укладеною задля виведення майна з-під санкцій в інтересах Олега Дерипаски, який має фактичний контроль над Strabag SE і вже виводив активи з-під санкцій раніше.

Ці аргументи Мін'юсту з практичної та юридичної точок зору не є бездоганними. Твердження, що покупці діяли лише в інтересах Дерипаски, виглядають непереконливо, враховуючи їхню фінансову спроможність та бізнес-репутацію. Наприклад, один із покупців Ігор Мазепа стверджував, що обидва кар'єри діяли у складі холдингу "Кривий Ріг Цемент", відкидаючи ідею, що вони були частиною схеми в інтересах Дерипаски.

А сама модель купівлі бізнесу хоч і викликає питання щодо прозорості, однак не є юридично забороненою: її метою може бути не лише приховування власників, а й захист активів.

16 червня Апеляційна палата ВАКС скасувала рішення першої інстанції про конфіскацію активів Деприпаски в частині Хустського та Жежелівського кар’єрів через "відсутністю достатніх доказів щодо можливості підсанкційною особою розпоряджатися корпоративними правами обох компаній.

Це справа доводить потребу у вдосконаленні підходів до доведення зв’язку між активами і підсанкційними особами. З іншого боку, щоб запобігти ситуаціям із виведення підсанкційного майна, варто розробити законодавчі норми, які передбачали б покарання за ухилення від санкцій.

І третьою проблемою є захист прав непідсанкційних співвласників активів в ході їх конфіскації. На підставі закону "Про санкції" майно можна стягнути в дохід держави лише коли підсанкційна особа є його власником, або може розпоряджатися ним, у тому числі – через номінальних, підконтрольних їй власників.

Однак часто російські активи належать офшорним компаніям і частки власності між кінцевими бенефіціарами розподілена на рівні офшорних компаній. Український суд може стягнути лише активи, розташовані в Україні і лише повністю, або ж відмовити в цьому.

Практика ВАКС показує, що наразі конфіскація корпоративних прав підсанкційних осіб можлива тільки в тому разі, якщо корпоративні права розділені на рівні української юридичної особи. А в разі, якщо корпоративні права українського активу на 100% належать іноземній компанії, актив конфіскується в Україні в цілому, оскільки суд немає юридичних підстав розділити частки в українській компанії. Як наслідок, порушуються права непідсанкційних власників.

Це питання постало у випадку блокування активів групи «Альфа», зокрема частки у власності мобільного оператора «Лайфселл». Суд, за зверненням СБУ, заблокував 100% ТОВ «Лайфселл», в структурі якої «Альфа» належать 19,8%. Згодом суд виправив рішення, арештувавши частку на рівні української компанії в розмірі 19,8%, хоча вона не виділена прямо.

Ефективним рішенням може бути розширення повноважень Мін’юсту та ВАКС для конфіскації підсанкційних активів. Мін’юст міг би вимагати конфіскацію всіх активів в Україні з часткою підсанкційних осіб, а ВАКС при ухваленні рішення виділяти частку, втрачену непідсанкційними власниками.

Цей підхід дозволив би уникнути порушення прав третіх осіб, спростити процес конфіскації та показати відданість праву власності, яке є важливим у суспільстві, заснованому на законі.

Наразі ведеться робота із розв’язання цих проблем як у практиці ВАКС, так і на законодавчому рівні. Наприклад, у рішенні у справі № 991/8725/23 від 23 січня 2024 р. щодо конфіскації активів російського олігарха Едуарда Худайнатова йшлося про конфіскацію ТОВ «Альянс Холдинг». Цей актив, крім росіянина, належав ще й міжнародній нафтовій компанії Royal Dutch Shell, і був структурований на рівні іноземних компанії. У своєму рішенні Суд постановив, що:

«Задоволення позову щодо ТОВ «Альянс Холдинг» було б можливим, якби законом надавалась можливість компенсувати втрати права власності третіх непідсанкційних осіб. Зокрема, одним із таких механізмів була б законодавча можливість суду стягувати 100% власності українського активу та за певних умов визнавати право власності за третіми особами пропорційно їх частки, що належить їм у іноземній юрисдикції».

Позиція ВАКС і бачення, викладене в рішенні, багато в чому перегукуються із пропозиціями, які були у 2023 році висловлені експертами Центру Дністрянського, викладеним зокрема у аналітичний доповіді «Конфіскація російських активів: досвід України та союзників (січень - вересень 2023 року)».

Також пропонуються і законодавчі рішення, зокрема законопроєкт №11195 від 22.04.2024 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо механізму захисту права власності третіх осіб», згідно із яким пропонуються зміни до КАСУ та інших законів, яким впроваджується схожий механізм. Хоча він зазнає політичної та антикорупційної критики, проте це свідчить, що рух у напрямку вдосконалення конфіскаційного механізму України розпочався. 

Висновки

Другий рік роботи над створенням механізму відшкодування Україні і роботу уряду в цьому напрямку можна оцінювати як дуже успішну. Створення і запуск Реєстру збитків, практичні рішення щодо долі російських активів та функціонування конфіскаційного механізму в Україні в рамках ВАКС доводять серйозність намірів та здатність України і союзників ухвалювати рішення на шляху до забезпечення конфіскації.

Серед ключових пріоритетів та завдань на наступний рік можна виділити:

• Роботу над подальшим створенням інституційних та договірних інструментів міжнародного компенсаційного механізму (міжнародний договір, Компенсаційна Комісія та Компенсаційний Фонд). Імовірно, вони не будуть створені в цей період, але в процесі роботи над ними можна досягнути суттєвого прогресу. Так само Реєстр збитків може розпочати прийом заяв про відшкодування за всіма категоріями.
• Прийняття наступних рішень щодо конфіскації російських активів за кордоном та на багатосторонньому рівні. Крім використання в інтересах України прибутку від заморожених активів РФ, можливо відбудеться випуск «репараційних облігацій» як середньострокового рішення щодо їхньої долі. Щодо довгострокового рішення – повної конфіскації резервів ЦБ РФ - доцільно продовжувати напрацьовувати юридичні і політичні аргументи.
• У цьому розрізі важливим буде забезпечення максимальної міжнародної підтримки цих кроків. Ключовими індикаторами в цьому плані повинні бути кількісний – 50%+ від членського складу Генеральної Асамблеї ООН, та географічний – якомога ширше представництво держав-членів з-за меж європейського континенту.
• При лобіюванні наступних кроків також необхідно чітко визначити, які саме кошти і в якому обсязі повинні бути спрямовані на цілі, пов’язані із відшкодування збитків. Якщо використання прибутків від резервів ЦБ РФ для поточної підтримки України є виправданим, то в подальшому слід передбачати, які кошти і в якому обсязі повинні спрямовуватися до Компенсаційного Фонду. В іншому випадку компенсації постраждалим від агресії ризикують залишитися без реального фінансування.
• Також важливо зробити процес створення та розробки компенсаційних механізмів більш відкритим, залучивши до нього українське громадянське суспільство, академічне і професійне середовище. Так само слід розширити представництво законодавчої та виконавчої влади у цих процесах, забезпечивши єдину позицію та візію. В іншому випадку на різних майданчиках представники цих кіл будуть адвокатувати різні, можливо взаємовиключні підходи до принципів відшкодування Україні, що може негативно впливати на динаміку відповідних процесів.
• У випадку функціонування конфіскаційного механізму в Україні на базі ВАКС очікується внесення змін до законодавства, які б регламентували можливість блокування підсанкційних активів ще до звернення Мін’юсту до суду, а також які б дозволяли розділити частки підсанкційних осіб від непідсанкційних на рівні української компанії. Це дозволить підвищити прозорість процесу конфіскації та запобігти порушенню прав третіх осіб, які є добросовісними власниками.
• Хоча останнім часом ВАКС не надто активно виносить рішення щодо конфіскації російських активів (у першому кварталі 2024 р. було прийнято лише 5 таких рішень), проте найближчим часом можна очікувати активізації позовів Мін’юсту та практики Суду. Це може стосуватися як винесення рішень в справах, які вже розглядаються (напр., кейс «ІДС Боржомі» та «Моршинської» (щодо часток групи «Альфа»)), так і нових справ (напр., щодо енергетичних активів «лужніковської» групи).
• Зі зростанням кількості активів, які передаються у власність ФДМУ або ж перебувають в управління АРМА, все більше поставитимуть питання прозорості та ефективності їхнього управління. Це потребуватиме розробки комплексної стратегії управління та капіталізації, оскільки ці кошти повинні бути використані в інтересах потерпілих від російської агресії. В який спосіб – чи через передачу їх до Компенсаційного Фонду чи через інші механізми  –теж буде питанням, на які уряд повинен дати чітку відповідь.

Це лише частина тих викликів і завдань, які стоятимуть перед Україною на шляху до конфіскації активів РФ у 2024-2025 рр. Але прогрес минулого періоду вселяє надію на подальші успіхи. Проте враховуючи наміри Росії протидіяти цим крокам як публічно, так і приховано, усім стейкголдерам процесу слід бути готовими до складних юридичних і політичних протистоянь.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду “Відродження” у рамках проєкту “#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІI: адвокація кроків задля гарантування сталої стратегії компенсації”.