Автор: Андрій Слюсар

Окрім збирання доказів воєнних злочинів росіян та відшкодування спричинених ними збитків, про що йшлося у попередніх публікаціях ([1] та [2]), кримінальне розслідування на національному рівні варто також розглядати як один з можливих важелів протидії російській агресії.

 У цьому випадку, знову ж таки, ключовим моментом є збирання належних та допустимих доказів та ініціювання на їх підставі проведення слідчих і процесуальних дій у інших юрисдикціях через механізми міжнародно-правового співробітництва.

Розглянемо в цьому контексті два приклади можливих алгоритмів реакції України. Перший приклад стосується використання у російському озброєнні західних технологічних розробок, другий – поширення російської пропаганди.

Пособництво у злочині, а не business as usual

У відповідь на збройну російську агресію у 2014 році та анексію Криму країни Європейського Союзу [3], Сполучені Штати Америки [4] та інші демократичні партнери України запровадили санкційні заходи, спрямовані, серед іншого, на припинення постачання до Російської Федерації виробів та технологій, які можуть бути використані у воєнних цілях.

Проте з моменту повномасштабного вторгнення російських військ на територію України наші військові та журналісти уже неодноразово виявляли у захоплених зразках російського озброєння іноземні високотехнологічні компоненти, без яких ця зброя або взагалі не могла б працювати, або ж її ефективність була б значно нижчою [5].

У деяких випадках журналістам-розслідувачам суто на основі інформації з відкритих джерел вдавалося встановити повний ланцюжок компаній-посередників, залучених до схем постачання Росії виробів військового призначення в обхід запроваджених санкцій [6].

До таких знахідок, ймовірно, уже проявляють інтерес правоохоронні/розвідувальні відомства країн Заходу [7].

Але що ще, крім розголосу про ці випадки, може зробити Україна у ситуації, коли європейські компанії порушили європейські ж санкції? Як мінімум одну відповідь можна знайти у кримінальному процесі. Санкції на постачання Росії високотехнологічних компонентів були запроваджені у відповідь на воєнну агресію Росії з метою недопущення розбудови її армії та озброєння, а отже ескалації агресії проти суверенних держав, у першу чергу, проти України. Компанії та бізнесмени, які порушували ці обмеження і таки поставляли Росії товари військового призначення, фактично сприяли продовженню та ескалації російської воєнної агресії проти України. У кримінальному провадженні, у якому українські слідчі та прокурори розслідують злочин, передбачений ст. 437 Кримінального кодексу (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни), порушення санкційних обмежень та постачання представниками західних компаній товарів військового призначення Росії можна за певних умов розглядати як пособництво у вчиненні цього злочину.

Звісно, постачання одного тепловізійного прицілу не зовсім корелюється із звинуваченнями у плануванні агресивної війни, але якщо такі та інші прилади постачались системно і за їх допомогою були модернізовані тисячі радянських бронемашин, то це уже має прямий стосунок до підготовки російської воєнної агресії.

Для розслідування такого злочину українські прокурори можуть звертатись із запитами про міжнародну правову допомогу до компетентних органів інших країн та ініціювати збирання слідчим шляхом інформації про ланцюжки поставок, рух грошових коштів, залучені компанії, у тому числі через проведення допитів причетних до таких транзакцій працівників відповідних компаній.

Наслідком таких заходів – залежно від їх ефективності та результатів – може бути ініціювання арешту коштів у іноземних банках, які були отриманні за постачання Росії товарів військового призначення, або ж повідомлення про підозру учасникам таких схем та здійснення в Україні стосовно них розслідування in absentia, або передання проваджень за цими епізодами до органів правопорядку відповідних держав для перейняття кримінального переслідування.

Журналісти чи воєнні злочинці?

Український Кримінальний кодекс містить як мінімум дві статті: ст. 436 (пропаганда війни) і ст. 436-2 (виправдання збройної агресії Російської Федерації проти України), – які можна інкримінувати декому з тих, кого в Росії називають журналістами, за певні їхні дії та висловлювання. Транслювання такого роду контенту відбувається у телевізійних мережах окупованих регіонів, а на вулицях окупованих міст встановлюють навіть мобільні відео-ретранслятори. Це дії проти України і безпосередньо на її території, отже вони підпадають під юрисдикцію українських органів правопорядку.

Алгоритм дій українських слідчих та прокурорів у таких випадках може бути навіть різноманітнішим, ніж у попередньому прикладі. Адже вони можуть не тільки ініціювати збирання певних доказів за кордоном, а й із доступних джерел зібрати докази, достатні для повідомлення про підозру окремим «говорящим головам» або й менеджерам російських пропагандистських проєктів. А повідомлення таким «журналістам» про підозру у пропаганді війни дозволяє розглянути можливість застосування заходів кримінально-правового характеру і стосовно відповідного медіа як юридичної особи. Клопотання українських прокурорів про міжнародну правову допомогу у цих провадженнях можуть стосуватись не лише збирання доказів, але й арешту майна відповідних юридичних осіб, щоб забезпечити його можливу конфіскацію за вироком українського суду.

Фортуна допомагає сміливим, або, як казали латиняни, Fortes fortuna adiuvat

В обох наведених вище прикладах активні дії українських правоохоронців, серед іншого, можуть сприяти й отриманню компенсації за шкоду, заподіяну російською збройною агресією. Адже, по-перше, інструменти міжнародного співробітництва дозволяють ініціювати арешти закордонних активів та запобігти їх приховуванню, а по-друге, вироки українських судів, постановлені у таких справах, можуть бути підставою для конфіскації активів, які належать російським медіа, чи доходів іноземних компаній, отриманих від незаконного продажу Росії товарів військового призначення.

Звісно, для такої системної роботи потрібні кваліфіковані спеціалісти, яких зараз не вистачає для документування та розслідування воєнних злочинів окремих російських військових. Але в умовах обмежених ресурсів ще більшої ваги набуває пріоритизація вирішуваних завдань. Скерування зусиль невеликої групи прокурорів на розслідування одного чи декількох базових кримінальних проваджень, пов’язаних з воєнною агресією Росії, а відтак застосування механізми міжнародної співпраці, дасть набагато кращий результат, аніж залучення цих спеціалістів до роботи, яку при належній координації можуть виконувати слідчі поліції або інших органів правопорядку.

За такої проактивної позиції українських правоохоронців наші дипломати при обговоренні необхідності запровадження нових або збереження уже існуючих санкцій зможуть посилатись на конкретні зусилля, яких докладає сама Україна для розслідування скоєних росіянами злочинів, щоб домогтися відшкодування заподіяної шкоди.

Коли менеджмент західних компаній отримуватиме за дорученням українських прокурорів офіційні запити і повістки, то – можна сподіватися – це сприятиме їх відмові співпрацювати з російським військово-промисловим комплексом в обхід санкцій ефективніше, аніж публікації журналістів чи відеоблогерів у YouTube.

Зрештою, постачання Україні артилерії та іншого важкого озброєння почало набирати обертів після того, як західні партнери побачили, що наше військо може і готове його використовувати для відсічі російській армії.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Розробка моделей юридичного та інституційного механізму відшкодування".