Гарантії безпеки і безпекові запевнення стосуються безпекових зобов’язань однієї держави щодо іншої. Проте гарантії безпеки є значно вужчою категорією безпекових зобов’язань, які спрямовані винятково на посилення військового потенціалу або на військовий захист держави-бенефіціара завдяки державі-гаранту. 

У світі зараз можна виділити щонайменше три найбільш визнані моделі гарантій безпеки: «ізраїльську модель», «тайванську модель» і модель гарантій безпеки на шляху до НАТО, яка недавно була використана до Швеції та Фінляндії. 

Попри давню історію із серією угод у сфері безпеки після здобуття незалежності, до 2024 року Україна не підпадала під жодну існуючу модель гарантій безпеки. Навіть сумнозвісний Будапештський меморандум 1994 року де-факто не створив рамки, яку можна було б розглядати як основу забезпечення безпеки країнами-гарантами у випадку загрози. Лише у 2024 році в Україні почала формуватись нова модель гарантій безпеки, яка відповідає ознакам ефективних моделей, і має спільні риси з «тайванським» зразком та зразком гарантій безпеки на шляху до НАТО. 

Українську модель на сьогодні утворюють 29 двосторонніх безпекових угод, укладених із 12 січня 2024 року. Низку цих двосторонніх угод можна вдосконалити, зокрема шляхом ратифікації, скасування дозволу на безпідставне припинення їхньої дії, конкретизацію положень про військову підтримку з боку партнерів і використання чіткої термінології щодо предмету гарантій чи запевнень у текстах угод задля уникнення зайвих непорозумінь.

У чому різниця між безпековими запевненнями і гарантіями безпеки та як вдосконалити моделі гарантій безпеки для України - в аналітичній записці Дарії Чернявської “Модель гарантій безпеки для України: минулі виклики і майбутні перспективи”.