Недавній голлівудський фільм «Нюрнберг» нагадав про роль, яку відіграла радянська згода у створенні та легітимності Міжнародного військового трибуналу, створеного для переслідування нацистських лідерів після Другої світової війни. Загальні контури трибуналу були узгоджені ще до кінця війни, під час Ялтинської конференції в лютому 1945 року, причому і Черчилль, і Рузвельт, і, в тому числі, Сталін підтримали цю ініціативу.

Позиція радянського лідера не має стати несподіванкою. Його очевидний ентузіазм щодо переслідування керівництва Німеччини воєнного часу був не відображенням віри в міжнародне правосуддя чи верховенство права, а наслідком його власного досвіду показових політичних процесів у 1930-х роках. Для Сталіна суд над нацистами мав стати ще однією політичною виставою із заздалегідь визначеним результатом.

Кілька поколінь потому ставлення Кремля, схоже, мало змінилося. Президента Росії Володимира Путіна звинувачують у ув'язненні його внутрішніх опонентів за політично мотивованими звинуваченнями, але він вважає будь-яку спробу притягнути Росію до юридичної відповідальності за вторгнення в Україну неприйнятною. Це включає зусилля України та її союзників щодо створення Спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії, а також поширюється на розслідування, що проводяться Міжнародним кримінальним судом у Гаазі.

Одним із найбільш шокуючих положень нещодавно оприлюдненого президентом США Дональдом Трампом мирного плану щодо України із  28 пунктів була повна амністія для всіх сторін за їхні дії під час війни в Україні та згода не висувати жодних претензій і не розглядати жодних скарг у майбутньому. Хоча початковий план Трампа вже був неодноразово переглянутий, ідея повної амністії викликала тривогу та обурення серед українців, а критики розглядають її як крок до помилування всіх росіян, відповідальних за воєнні злочини в Україні.

Мирний план Трампа вперше з'явився лише через кілька днів після російського ракетного удару по житловому будинку в Тернополі, в результаті якого загинуло понад тридцять людей, включаючи семеро дітей. Багато українців згадали цей напад після публікації плану Трампа, зазначивши, що він підкреслив несправедливість пропозиції амністії за величезну кількість злочинів, скоєних з початку повномасштабного вторгнення майже чотири роки тому.

Дехто також зазначив, що нездатність переслідувати воєнні злочини в Україні може мати катастрофічні наслідки для майбутнього глобальної безпеки. «Це зруйнує міжнародне право та створить прецедент, який заохотить інших авторитарних лідерів думати, що можна вторгнутися в країну, вбивати людей та стерти їхню ідентичність, і в винагороду ти отримаєш нові території», – прокоментувала українська лауреатка Нобелівської премії Олександра Матвійчук.

Притягнення до відповідальності за російські воєнні злочини в Україні - це не лише питання забезпечення правосуддя для жертв. Це також важливо для запобігання подальшій агресії Кремля. Хоча легітимність Нюрнберзького трибуналу продовжує викликати дискусії, мало хто заперечуватиме, що він дав важливі уроки Німеччині та однозначно послав сигнал про те, що міжнародна агресія закінчується поразкою та відповідальністю.

Російське суспільство ніколи не переживало досвіду, подібного до Нюрнберзького процесу. Не було жодної відповідальності за радянське вторгнення до Угорщини в 1956 році, придушення Празької весни в 1968 році чи вторгнення до Афганістану. З моменту розпаду СРСР не було жодних систематичних розслідувань злочинів, скоєних під час чеченських воєн Росії, вторгнення до Грузії в 2008 році чи першого вторгнення в Україну в 2014 році.

Така відсутність відповідальності підживлює відчуття безкарності в Кремлі та в усьому російському суспільстві, що відіграло важливу роль у створенні політичного клімату для нинішнього нападу на Україну. Якщо не вирішити це історично вкорінене відчуття безкарності Росії, воно неминуче підживлюватиме подальшу агресію.

Прихильники мирної ініціативи під керівництвом США припустили, що пріоритетом зараз має бути забезпечення миру, а не пошук справедливості. Однак насправді ці дві цілі взаємопов'язані. Оманливо вважати, що будь-яким майбутнім договірним зобов'язанням чи деклараціям про ненапад від лідерів Росії можна довіряти, особливо якщо їх не притягнуть до відповідальності за злочини останніх чотирьох років.

Важливо визнати, що багато з 28 пунктів, викладених у плані Сполучених Штатів, є реалістичними та можуть слугувати основою для життєздатного мирного врегулювання. Водночас також цілком очевидно, що запропонована амністія за воєнні злочини лише підбадьорить Кремль. Якщо її буде прийнято, вона заохочуватиме Росію продовжувати вторгнення в Україну або ескалювати ситуацію в інших регіонах Балтійського регіону, на південному Кавказі чи в Центральній Азії. Це явно не в інтересах Сполучених Штатів, Європи чи ширшої міжнародної спільноти.

Тому життєво важливо ретельно розслідувати всі воєнні злочини, скоєні в Україні, та встановити факти таким чином, щоб кинути виклик почуттю безкарності Росії та дозволити реабілітацію жертв. Нюрнберзький трибунал не зміг припинити агресивні війни, але він створив прецедент юридичної відповідальності. Якщо ми зараз повністю відмовимося від цього принципу відповідальності, прогрес у напрямку безпечнішого світу буде неможливим.

Автор: Іван Городиський

Текст було підготовлено для The Atlantic Council's Ukraine Alert і вперше опубліковано y The New Atlanticist. 

Публікація перекладу українською мовою здійснюється за погодженням із правовласниками і у зв’язку із важливістю теми для України. 

З оригінальним текстом англійською мовою Ви можете ознайомитися за посиланням.