Ірина Шаровська, Іван Городиський

Питання очищення судової влади та більш ефективної кадрової політики в цій сфері вже більше десяти років є одним із найважливіших аспектів судової реформи. І ключовою в цьому випадку є діяльність органів  суддівського врядування – Вищої ради правосуддя (ВРП) та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Обидва ці органи наділені повноваженнями із кадрових питань.

Попри, здавалося би, чітке та деталізоване формулювання завдань та функцій ВРП і ВККС із кадрового управління судовою системою, все ж, виникає низка дублювань та протиріч у їхніх повноваженнях.

У цьому випадку слід мати на увазі, що існування двох окремих органів в цій сфері є не просто інституційною спадщиною (ВККС у різних форматах існує з 1994 року, а ВРП як Вища рада юстиції відповідно до Конституції України із 1996 року). Це було пов’язано і з прагненням створити певну систему стримувань і противаг у цій сфері та запобігти встановленню політичного чи іншого контролю над єдиними органом в разі його існування.

Тим не менше існуючі перетини піднімають питання про оптимізацію повноважень цих органів та їх статусу. Зокрема в Дорожній карті трансформації у сфері верховенства права, необхідній для євроінтеграційного процесу та затвердженій Кабінетом Міністрів України 14 травня 2025 року, серед необхідних заходів у розділі «Правосуддя» зазначено і «Розроблення та прийняття закону, спрямованого на вдосконалення статусу органів суддівського врядування та самоврядування, розмежування їх компетенції та за необхідності реорганізації», що свідчить про важливість вирішення цієї проблеми і на міжнародному рівні.

Хоча відповідні законодавчі зміни планується ухвалити за підсумками проведеного аудиту, що теж є серед необхідних заходів, проте головні дублювання повноважень цих органів в кадровій сфері правосуддя вже є очевидними.

Так, обидва органи є залученими до процесу призначення, переведення і добору суддів, що створює зайву бюрократію та майданчик для потенційних зловживань. Крім цього, ВККСУ проводить кваліфікаційне оцінювання суддів, але фінальне рішення про переведення або звільнення судді приймає ВРП.

Ба більше, під питанням також і незалежність ВККСУ: орган, який формально вважається автономним, у багатьох критичних моментах є залежним від рішень ВРП. Також, відсутність чіткого розмежування відповідальності за недотримання строків, затягування процесів та здійснення помилок призводить до розмивання відповідальності.

1) Призначення і добір суддів:

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВККСУ проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит.

Крім цього, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВККСУ вносить до ВРП рекомендацію про призначення кандидата на посаду судді.

Зі свого боку, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП вносить подання про призначення судді на посаду.

Таким чином, ВККСУ здійснює попередній етап (власне добір суддів: прийом та перевірка документів, проведення кваліфікаційного іспиту, що складається з власне кваліфікаційного іспиту та співбесіди, організація проведення спецперевірки, проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів (за необхідності), складення рейтингу кандидатів, надання рекомендації), а ВРП ухвалює остаточне рішення про внесення подання Президентові України про призначення кандидата на посаду судді.

2) Переведення суддів

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВККСУ вносить до ВРП рекомендацію про переведення судді відповідно до цього Закону, крім переведення у порядку дисциплінарного стягнення.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП ухвалює рішення про переведення судді з одного суду до іншого, рішення про відрядження судді до іншого суду того самого рівня і спеціалізації.

Тобто ВККСУ фактично готує рекомендацію, а ВРП приймає остаточне рішення про переведення судді, що говорить про взаємозалежну процедуру.

3) Проведення кваліфікаційного оцінювання суддів

Що ВРП, що ВККСУ впливають на оцінювання кандидатів на посаду судді та суддів, але з різних боків.

Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВККСУ проводить кваліфікаційне оцінювання.

Крім цього, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 93 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ВККСУ затверджує форму і зміст заяви про участь у доборі кандидатів на посаду судді, анкети кандидата на посаду судді, порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, порядок формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), програму та порядок проходження початкової підготовки судді.

Зі свого боку, ВРП, відповідно до п. 204 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з ВККСУ, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

Іншими словами, ВККСУ проводить сам процес та затверджує його технічну/методичну частину, а ВРП визначає критерії доброчесності та професійної етики судді та кандидата на посаду судді, що застосовуються ВККСУ.

Хоча на перший погляд функції цих органів чітко розділені і спрямовані на координацію їх діяльності, формат, де один орган формує певну рамку і надає рекомендацію, а інший – ухвалює фінальне рішення містить ризик у вигляді взаємозалежності. Також формат «подвійного контролю» та «переспівбесідування» кандидатів на посаду судді можна розглядати і як додатковий етап контролю, і як потенційну підставу для зловживань та затягування процесу добору суддів.

Висновки та рекомендації

Усунення перетинів та дублювання повноважень між ВРП та ВККС  можливе через внесення змін до законодавства (Закон «Про судоустрій і статус суддів», Закон «Про Вищу раду правосуддя»), якими було б закріплено вичерпний перелік функцій кожного органу.

Такі зміни могли б, до прикладу, передбачати, що ВККС наділене повноваженнями здійснювати повний цикл кадрового добору суддів (від організації іспиту до формування остаточного списку кандидатів) із подальшим автоматичним призначенням ВРП без додаткового розгляду Радою. При цьому, за ВРП можна зберегти перевірку доброчесності та етичних стандартів, яка не зупиняє загальний процес.

Аналогічний підхід варто застосувати і до переведення суддів, передавши ухвалення рішень одному органу, наприклад ВРП.

У сфері кваліфікаційного оцінювання необхідно уніфікувати процедуру та закріпити, що методологія і критерії визначаються одним органом – очевидно ВККСУ, із можливим залученням іншого на дорадчій основі. Орган, який проводить оцінювання, повинен нести повну відповідальність за строки та результати, а «подвійна» перевірка кандидатів на предмет відповідності критеріям доброчесності має бути усунена.

Такий підхід спростить процедури, зменшить дублювання та чітко розподілить відповідальність, що підвищить ефективність кадрової політики в судовій системі. Очевидно, що в умовах існування двох органів перетини і дублювання (в тому числі і неочевидні) будуть виникати і в подальшому і як один із можливих виходів із ситуації розглядається в тому числі створення єдиного органу на базі ВРП і ВККС.

Але комплексне вирішення цього питання буде можливим лише після аудиту діяльності органів суддівського врядування та самоврядування, передбаченого Дорожньою картою з верховенства права.

Публікація підготовлена Центром Дністрянського у рамках проєкту “Оцінка функціональної ефективності органів суддівського врядування та самоврядування” у межах гранту, наданого Проєктом ЄС «Право-Justice», що імплементується Expertise France. Її зміст є виключною відповідальністю Центру Дністрянського  і не обовʼязково відображає позицію Європейського Союзу.