26 листопада указами Президента України призначено двох суддів Конституційного Суду України (КСУ). Сам глава держави в інтерв’ю подав це як перемогу (дослівно сказавши: «ми перемогли»), а його представниця в КСУ Ольга Совгиря на особистій ФБ-сторінці написала про призначення двох нових суддів «замість О. Тупицького та О. Касмініна». Раніше ці двоє суддів були нібито «звільнені» указами Президента про скасування указів про їхнє призначення.

Тож суспільству важливо зрозуміти, що саме відбулося, чиєю насправді є ця «перемога»: держави, нації, особисто Президента чи конкретної політичної сили? І чи є взагалі ця «перемога» таки перемогою в розрізі державного і суспільного інтересу.

Отже, зупинимося на найважливіших питаннях.

1. Чи були вакансії суддів у КСУ?

Згідно з Конституцією, по 6 суддів КСУ призначають Президент, Верховна Рада та З’їзд суддів. Передумовою для призначення нового судді є припинення повноважень попереднього, тобто наявність відповідної вакансії. Конституція чітко вказує підстави припинення повноважень суддів КСУ, а Закон «Про Конституційний Суд України» визначає порядок такого припинення. Ані Конституція, ані Закон не передбачають повноважень Президента звільняти суддів КСУ чи припиняти їх повноваження в інший спосіб. Таке право належить самому Конституційному Судові за процедурою, встановленою Законом.

Що цікаво, припинення повноважень згаданих двох суддів КСУ відбулось у спосіб скасування указів про їхнє призначення на посади, що само по собі є нікчемним з точки зору права, адже акти індивідуального характеру вичерпують дію в момент набрання ними чинності. Зрозуміло, що О. Тупицький та О. Касмінін оскаржили укази Президента про своє звільнення у Верховному та Конституційному Суді. Якщо в КСУ провадження триває, то згідно з рішенням Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду за позовом О. Тупицького від 14 липня цього року Указ Президента визнаний протиправним та скасований. Зараз справа перебуває на розгляді Великої палати ВС.

Отже, вакантні посади, на які було «призначено» двох осіб, у Конституційному Суді просто відсутні.

2. Ризики набуття повноважень «призначеними» суддями.

КСУ є надважливим органом в умовах конституційної демократії, покликаним гарантувати поділ влади, не допускати надмірної концентрації повноважень жодним із вищих органів державної влади чи то свавільної їх діяльності. Саме тому конституційні суди часто стають об’єктом атак з боку політичних суб’єктів. Виведення з гри конституційного суду – необхідна умова узурпації влади, а його делегітимація – загроза існуванню демократичної системи. Адже цей орган не тільки визнає неконституційними акти парламенту, глави держави чи уряду, але й здійснює контроль за конституційністю внесення змін до Конституції, питань, що виносяться на всеукраїнський референдум, зрештою – додержанням конституційної процедури імпічменту Президента. Введення до складу КСУ неправомірно призначених суддів призведе до втрати легітимності цим органом, а відтак – всіх його рішень, що будуть прийняті опісля. Підтвердженням цьому висновку може слугувати рішення ЄСПЛ щодо Польщі, в якій він констатував порушення статті 6 Конвенції на тій підставі, що до складу Конституційного Трибуналу входили нелегітимно призначені судді.

3. Високі моральні якості та визнаний рівень компетентності суддів.

Через специфічні повноваження, що належать КСУ, до його суддів висуваються особливі вимоги. Це найжорсткіші, в порівнянні з  іншими посадами, вимоги, які перевіряються у спеціально передбаченому порядку. Окрім вікових обмежень, вимог щодо стажу професійної діяльності і т. ін., Конституцією також передбачено, що претенденти на посаду мають володіти «високими моральними якостями та визнаним рівнем компетентності». Поєднання цих двох вимог унеможливлює набуття повноважень судді КСУ у ситуації, що склалася. Адже «визнаний рівень компетентності» означає розуміння претендентом всієї серйозності наслідків, що виникнуть у разі набуття повноважень судді, а «високі моральні якості» передбачають таку його поведінку, яка сумісна як із конституційними вимогами й цінностями, так і етичними стандартами. Крім того, якщо сам КСУ на це піде, це поглибить його делегітимацію в очах суспільства і міжнародних партнерів.

4. Що робити?

Перш за все, не варто поглиблювати кризу. Вакансії за президентською квотою в КСУ з’являться вже наступного року (навесні та восени), тоді й виникнуть конституційні підстави для призначення суддів на ці посади. Відповідь на питання, чи це будуть особи, щодо яких Президент видав укази 26 листопада, чи буде проведено інший конкурс, лежить у площині осмислення попереднього пункту. Проте важливо розуміти, що зараз м’яч на полі Конституційного Суду та виконуючого обов’язки його голови. Якщо Суд проведе спеціальне пленарне засідання і приведе до присяги «призначених» осіб – він остаточно знищить себе як інституцію та позбудеться і так незначної підтримки з боку професійного середовища.

Отож, що робити:

• Конституційному Суду – не вмикати кнопку «самознищення»;
• народним депутатам – виступити з різким засудженням неправомірних указів  Президента;
• громадянському суспільству – висловити готовність надати підтримку Конституційному Судові у його протистоянні з Главою держави.