Автори: Іван Городиський, Софія Косаревич 

Україна – не перша країна, яка зіштовхнулася із проблемою відшкодування збитків, завданих агресією РФ. 8 серпня 2008 року Росія розпочала збройну агресію проти Грузії під вигаданим приводом захисту своїх миротворців і громадян від дій грузинської влади в Південній Осетії. Бойові дії вдалося припинити 16 серпня 2008 року за посередництвом президента Франції Ніколя Саркозі. Однак ці домовленості не врегульовували питання відшкодування збитків, заподіяних агресією РФ. 

За оцінками експертів, внаслідок російської агресії було заподіяно шкоди інфраструктурі та економіці Грузії на загальну суму близько 3,25 млрд дол.. На території, яка на той час контролювалася російськими агресорами та південно-осетинськими збройними формуваннями, в результаті пограбувань та підпалів було заподіяно шкоду низці сіл з переважно грузинським населенням. 

Міжнародна неурядова організація «Міжнародна Амністія» у рамках своєї доповіді «Мирні жителі на лінії вогню: грузино-російський конфлікт» (Civilians in the line of fire: The Georgia/Russia conflict) заявила про необхідність направлення в зону конфлікту міжнародної групи для встановлення фактів. Однією із цілей діяльності такої групи мало б бути формування рекомендацій для «…гарантованого відшкодування збитків…».

У подальшому Грузія зробила низку кроків для отримання відшкодування воєнних збитків. Міністерство юстиції Грузії створило базу даних осіб, які постраждали від дій РФ, з інформацією, яка пізніше використовувалася в ході розгляду справ щодо компенсації в національних судах. 

11 серпня 2008 року Грузія подала заяву до ЄСПЛ проти РФ, в якій  вимагала справедливої сатисфакції за порушення міжнародного гуманітарного права, скоєні Росією, та на підставі ст. 41 ЄКПЛ, яка гарантує право на отримання справедливої сатисфакції за рішенням Суду. 13 грудня 2011 року Суд визнав юрисдикцію над справою та прийняв заяву до розгляду. 

У рішенні від 21 січня 2021 року ЄСПЛ встановив, що Росія здійснювала ефективний контроль над територією Південної Осетії та т.зв. «буферною зоною» у серпні-жовтні 2008 року та є відповідальною за порушення, які були вчинені в цей період. Однак щодо відшкодування Суд одноголосно визнав неготовність виносити рішення про застосування ст. 41 ЄКПЛ та відклав розгляд цієї вимоги на подальший період[1].

Крім того, на розгляді у ЄСПЛ перебували індивідуальні скарги проти Росії через вторгнення у Грузію. Скарги стосувалися питань права на захист приватного та сімейного життя, права власності, свободи пересування та заборони дискримінації. У грудні 2022 року грузинський міністр юстиції Раті Брегадзе заявив, що Грузія виграла всі 3300 скарг, поданих нею проти Росії після 2008 року до ЄСПЛ щодо можливих порушень і злочинів, скоєних під час конфлікту. При цьому перспективи виконання відповідних рішень видаються сумнівними.

Також 12 серпня 2008 року Грузія звернулася до МС ООН з позовом проти Росії, звинувативши її у порушеннях Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. У своїй вимогах Грузія включила і вимогу відшкодування збитків, заподіяних цими порушеннями, як у формі реституції, так і компенсації. Однак станом на лютий 2023 року рішення по суті МС ООН прийнято не було і вимоги Грузії про відшкодування воєнних збитків не вирішувалися.

Спроби розслідування цих подій та встановлення ступеню вини і їх оцінки в контексті відшкодування воєнних збитків здійснювалися і міжнародними організаціями. Зокрема, Міжнародна комісія із встановлення фактів, створена на підставі ст. 90 І Додаткового Протоколу до Женевських конвенцій 1977 року, зверталася до Росії і Грузії з пропозицією розслідувати події війни, але згоди обох сторін отримано не було.

Своєю чергою, ЄС створив Незалежну міжнародну Комісію по розслідуванню конфлікту в Грузії (Independent International Fact-Finding Mission on the Conflict in Georgia), яку очолила швейцарський дипломат Гайді Тальявіні. Вона має розслідувати обставини війни в Південній Осетії у серпні 2008 року. Остаточна доповідь комісії (т.зв. «Звіт Тальявіні» (Tagliavini Report) була опублікована у 2009 році. У ній відповідальність за конфлікт було покладено солідарно як на РФ, так і на Грузію, і зазначено, що: «Уряди Росії та Грузії мають виплатити компенсацію за збитки та руйнування цивільному населенню, спричинені порушеннями міжнародного гуманітарного права, за які вони відповідальні». Однак подальших практичних кроків в напрямку здійснення відшкодування на велося.

Приклад спроб Грузії отримати відшкодування від Росії за “п’ятиденну війну” в 2008 році є ілюстрацією критичного значення міжнародних інституцій у цьому процесі. Відсутність волі міжнародних судових органів, а також ЄС, змусити Росію заплатити за злочини в Грузії призвели до того, що з часу конфлікту постраждалі так і не отримали відшкодування за збитки, втрати та несправедливість. У цьому контексті політика української влади, яка від початку конфлікту наголошує на важливості виплати відшкодування Україні, є правильною на шляху до його гарантування.

Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів національному і міжнародному рівні".

[1]ECtHR, Grand Chamber, Georgia v Russia (II), App no 38263/08, 21 January 2021