Прийняттю Конституції України передувало багато проєктів Основного Закону. Автором одного з них - проєкту Конституції ЗУНР - був Станіслав Дністрянський. Цей конституційний акт ніколи не вступив в дію, але він є важливим джерелом нашої конституційної спадщини.

Нижче публікуємо проєкт Конституції ЗУНР Станіслава Дністрянського з книги “Загальна наука права і політики”:

Проект виходить від поділу на конституційні, основні та звичайні закони... Тільки провідні конституційні норми належать до конституційної грамоти, яка не повинна обіймати подробиць, що належать до детальних основних законів. Крім сього, проект визначується тим, що побіч тривалих норм майбутньої конституції обіймає також перехідну стадію, яка якраз має дати конституції тривкі легальні основи на окремих установчих зборах.

Поділ проекту

Зосібна, проект ділиться на три головні частини: 1) держава та право; 2) державна влада; 3) самовизначення народів. Перша частина обіймає, крім вступу, загальні постанови: 1) про людські та громадянські права і 2) про народні права. Друга частина подає в першому відділі основи державної влади (до того належать також постанови про установчі збори), в другому відділі – «організацію народної волі», в третьому відділі – «виконування народної волі». Третя частина не має окремих відділів.

Держава та право

Зміст першої частини проекту обіймає ось які речі. Держава є самостійна, правова. Правний лад основується на людях і на народах, тому людина як така та й народи як такі мусять мати свої, державою запоручені [гарантовані]права – затим іде поділ на людські та громадянські права, з одного боку, і народні права, з другого боку.

Людські та громадянські права діляться на три категорії: а) свобода; б) рівність; в) охорона й старівля [піклування].

а) Свобода

Запоручується свободу натуральну, особисту, політичну та економічну. Перші три категорії сконструйовані на загальноприйнятих конституційних принципах. Тільки щодо «економічної» свободи прийнято обмеження в дусі модерних суспільних змагань, а саме: економічна свобода не може перешкодити державній власті у переведенні справедливого розділу дібр та навпаки, держава повинна взяти в опіку економічно слабших перед економічно сильними і матиме право в таких випадках, в яких стоять у грі важні економічні цілі суспільности, ограничити індивідуальну ділову свободу поодиноких людей. Все ж таки загальний економічний порядок держави опиратиметься на приватній власності. Але приватна власність не являється уже необмеженою властю особи над річчю, тільки правною приналежністю річи до особи з метою заспокоєння людських потреб і тому мусить підлягати правним обмеженням; держава може у своїй народній господарці обмежити не тільки право економічного користування, але й право довільної розпорядимости приватних власників. Держава має також право спровадити вільну оборотову конкуренцію до відповідних меж.

б) Рівність

Усі громадяни є рівні супроти права; зрівнюється жінок з мужчинами; та зрівнюється всіх щодо підсудництва: кожний матиме свій суд, визначений конституцією, та ніхто не сміє ставити його перед інший суд. Так само всі громадяни рівні собі щодо публічних тягарів, які обтяжують на підставі їх здатности до чинитьби; всі мужчини підлягають рівному обов’язкові військової служби.

в) Охорона і старівля

Кожний чоловік має рівне право на державну охорону. Подружжя стоїть під особливою охороною законів. Держава опікуватиметься зосібна малолітками та умово х[в]орими; вона має подбати про заснування окремих суспільних організацій для охорони культурних, політичних та економічних інтересів (т. зв. народні комори), оскільки вони виконують важливі завдання держави. Держава мусить зосібна впорядкувати усе економічне життя та забезпечити потребуючим людську екзистенцію; вона мусить приступити негайно до аграрної реформи шляхом вивласнення великої посілости та розділу сеї останньої між селян; вона мусить взяти під свій нагляд усі земельні багатства та економічно вартні загальні природні сили. Держава матиме обов’язок підпирати самостійний середній стан в рільництві, промислі та торгівлі, вона мусить дати праці загальну законну охорону, дбати про здоров’я та здатність до праці робітників і дати почин до організації окремих економічних рад, в яких мали б брати участь робітники разом з підприємцями для піднесення продукції краю. 

Вкінці має держава встановити загальну соціяльну безпеку.

Державна влада. Установчі збори

Другий відділ проекту подає головні постанови про державну владу. Держава представляється як народна республіка. Щоб її оснувати, слід перш за все скликати установчі збори.

Вибори мають відбутися при помочі загального, безпосереднього, рівного й тайного голосування, без різниці статі. Голосування слід перевести по народностях при помочі національного кадастру. Рівночасно з виборами до установчих зборів слідує вибрати першого президента республіки окремим голосуванням (подібно, як при виборах до установчих зборів). Установчі збори мають затвердити конституційну грамоту та перейняти законотворчу власть на означений час, в якому мають перевести поділ на громади, повіти й округи, встановити виборче право до майбутньої народної палати, до громад, повітів і округів, представити потрібні бюджетові предложення та ухвалити необхідні податкові й інші наглячі [невідкладні] закони (напр. про аграрну реформу). Виконавши сі необхідні завдання, установчі збори мають себе закрити. Коротко кажучи: установчі збори мають дати санкцію конституції та приготовити перехід до сталого конституційного режиму.

Народна палата

Після закриття установчих зборів має законотворча власть перейти на народну палату. До компетенції народної палати належатимуть усі справи, що вимагають спільного рішення для цілої держави. Зосібна сюди належать: основні закони для переведення та забезпеки постанов конституції; державні договори про взаємини до чужини; закони про паспорти; про військову службу з означенням листи рекрутського контингенту; про валюту й цло [митр], державні фінанси й податки, про цивільне право, цивільний процес та неспорове поступування судів[1]; про публічну старівлю, зосібна санітарну охорону; аграрне законодавство; закони про міру й вагу, про торгівлю, промисл та копальні; про охорону патентів, марок і взірців; про обезпечення, банки та біржі; про пошту, телеграфи, телефони, залізничні шляхи, їзду ріками, будівлю краєвих доріг для краєвої оборони; про державне шкільництво; про карне право та карний процес; про театри й кіна – та крім сього спільні основні приписи про мешкання, розклад населення в державі, опіку над убогими, піднесення загального добробуту й охорону загального публічного порядку в державі.

Народна палата виповідає війну та заключає мир. Вона переводить верховну контролю цілої адміністрації і судівництва. Оскільки розпорядки виконавчої власти матимуть загальнообов’язуючі норми, треба предложити їх леґіслативній комісії народної палати, яка до 60 днів може їм відмовити правної сили. Народна палата має право винести політичне обвинувачення проти президента республіки та проти визначніших державних функціонерів.

Народну палату вибиратиметься на чотири роки. Проект означує речинці сходин; відрочення та нове покликання народної палати залежатиме від неї самої. Послам народної палати прислугуватиме право імунітету. Вона сама означить для себе діловий приписник [регламент].

Три національні курії

Щоб відповісти принципові самовизначення народів, проект ділить членів народної палати на три національні курії: українську, польську та курію інших народностей.

Для студії законопроектів треба покликати окрему легіслативну комісію; крім сього, мають бути фахові комісії до поодиноких справ. В комісіях припадатиме на чотирьох членів української курії по одному членові другої і третьої курії. Звичайна більшість послів народної палати може жадати, щоби законопроект, ухвалений леґіслативною комісією, предложено до затвердження народного збору (референдум). Поодиноким національним куріям прислугуватиме право внести проект проти ухваленого закона, оскільки він нарушує національні права поодиноких народностей, та жадати предложення його до порішення державного судового трибуналу або загального народного збору. Вкінці й президент республіки може до 10 днів після ухвали закона народною палатою зголосити публічно свій протест та піддати його під ухвалу загального народного збору.

Президент республіки може розв’язати народну палату навіть перед кінцем сесії, але мусить рівночасно з виборами до нової народної палати розписати нові вибори президента республіки.

Під час дійсної перерви засідань народної палати чи між двома виборчими періодами спочиває законодавча власть; та коли б прийшлося в такому часі виповісти війну або заключити мир, президент республіки мусить скликати народну палату, хоч би вона була вже розв’язана.

Загальна народна рада

Ревізія конституції не належить до компетенції народної палати; народна палата або загальний народний збір можуть, однак, зажадати ревізії конституції, та президент республіки має скликати до того т. зв. загальну народну раду. До тої ради делегує народна палата одну половину членів, та другу половину покликують окружні заступництва, народні комори й загальний народний збір. При сих виборах обов’язує ключ 4:1:1 (чотири на українців, один на поляків, один на інші народності). Щоби перевести на загальній народній раді ревізію конституції, мусить бути 2/3 присутніх, і з тих мусить 2/3 висловитися за ревізією.

Загальну народну раду може також скликати народна палата на випадок війни, і ся рада має рішити про надзвичайні міри адміністрації в часі війни та про обсяг суспензії загальних громадянських прав.

Організація народної волі не обмежується, однак, на народний палаті та на загальній народний раді. Визначну ролю у сій організації гратимуть народні збори та народні комори.

Народні збори

Народні збори є або загальні – для цілої держави, або локальні – з обмеженням на поодинокі політичні області. До участи є покликані всі громадяни, управнені до виборів. Народні збори є або звичайні, що скликуються в означений час, або надзвичайні, скликувані для надзвичайних потреб. Звичайні народні збори матимуть право критики законодавства й адміністрації, право виносити жалоби та виявляти побажання, зосібна право домагатися, щоби законотворчі тіла зайнялися означеними правними питаннями та їх як слід рішили. Вони можуть дати безпосередню ініціативу до нових законів, вибираючи окрему леґіслативну комісію для виготовлення законопроекту, та якщо виготовлення такого законопроекту перейде опісля визначений шлях і знайде одобрення ради держави, народних комор і леґіслативної комісії народної палати, то можуть його затвердити слідуючі звичайні народні збори.

До компетенції народних зборів належатиме також вибір визначних державних функціонерів.

Народні комори

Крім народних зборів є т. зв. народні комори дуже важливими експонентами загальної народної волі, тільки тут не виступають громадяни без розбору, але в окремих суспільних організаціях, які мають існувати під наглядом держави та виконувати важливі завдання держави (напр. земельні, торгівні, промислові, робітничі, урядничі комори і т. д.). Се вибірні фахові організації, що можуть жадати, щоби влада запитувала їх опінії, приймала до відома їх погляди на дотичні законопроекти та брала під розвагу їх пропозиції при обсаді [призначенні] важливих фахових сил в урядах.

Виконування народної волі. Президент республіки

Виконування народної волі припадає державним органам, на чолі яких стоїть президент республіки, вибираний безпосередньо народом на чотири роки. Вибори відбуватимуться рівночасно з виборами до народної палати. Стоячи на чолі правління, президент республіки має обов’язок дбати про єдність та законність державної управи. Він заступає державу назовні, затверджує та приймає заграничних послів; до важности договорів з чужими державами треба, однак, згоди народної палати.

Прибічна рада

В заграничних справах президент має до помочі окрему прибічну раду. Президент республіки є начальником оружної сили, він покликує та звільняє офіцерів. І в військових справах помагає йому прибічна рада. Президент покликує та звільняє членів ради держави та голову державної юстиції; він покликує також вищих державних урядників або переказує се право на означені уряди – те саме торкається й звільнювання урядників із служби. Вкінці президент має право помилування за карні вчинки, але загальна амнестія належить до компетенції народної палати. Помічниками президента в цивільних справах являється рада держави й голова державної юстиції. Президент республіки відповідає за карні вчинки тільки за згодою народної палати. Ся остання матиме право двома третинами голосів поставити внесок на усунення президента; рішення про се прислугує народній раді.

Прибічна рада президента республіки має складатися з шести членів: чотирьох українців, одного поляка та одного іншої народності. Трьох членів прибічної ради мають делегувати три національні курії, трьох других має добирати собі сам президент республіки. Перші три члени становлять виділ для національних справ та разом з другими трьома членами являються найвищим урядом в заграничних чи військових справах. Прибічна рада має, крім сього, відповідне число урядників, яких покликує президент. До боку прибічної ради встановляється державну канцелярію з канцлером на чолі. Проти всіх членів та урядників ради може народна палата виносити політичне обвинувачення, яке вирішатиме державний судовий трибунал.

Рада держави – в заступстві міністерства

Для правління цивільними справами держави призначує проект т. зв. раду держави, що має заступати міністерство. Вона є найвищою виконавчою властю в державі. Одначе вона не обіймає юстиції, що є відділена від адміністрації; голова державної юстиції не належить до ради держави.

Рада держави складатиметься з шести членів, які покликує президент республіки при помочі національного ключа (пор. вище, 4:1:1), та вислухавши опінію національних курій народної палати. Вони не сміють бути послами до народної палати та не залежать від довір’я сеї останньої. Президент республіки означує також, хто має бути провідником ради держави. Рада держави має в провідних питаннях державної адміністрації ділати за порозумінням з президентом республіки, але з другого боку, президент може щойно тоді видавати окремі розпорядки, якщо на се годиться рада держави та оскільки вона підпише розпорядок разом з президентом.

Рада держави виступає назовні як цілість; для внутрішнього порядку члени ради поділяються на шість департаментів, а саме: для внутрішніх справ, фінансів, віросповідань та шкільництва, земельної господарки, торгівлі та промислу й для шляхів. Рада держави має відповідне число урядників, яких на пропозиції ради покликує президент.

Радні колегії

Щоби перепинити бюрократичний характер ради держави, проект пропонує утворити при поодиноких департаментах т. зв. радні колегії, що складатимуться до половини з урядників ради, в другій половині – з вибірних членів. Сих останніх членів мала б вибрати народна палата на пропозицію відповідних народних комор. Народна палата може проти членів ради держави виносити політичні обвинувачення; рішення видає щойно державний судовий трибунал.

Локальна влада

Проект подає також основну правну конструкцію локальної влади. Організації народної волі в централі відповідатиме організація в локальних самоуправних одиницях, себто округах, повітах і громадах. Вони матимуть свої вибірні заступництва та, крім сього, свою локальну самоуправу. Компетенція окружного заступництва обійматиме всі ті справи, які вимагають однакового й спільного впорядкування в цілому окрузі, та не обняті загальними законами держави. Округи матимуть в сих межах свою питому леґіслативу. Те саме відноситься до повітових заступництв з обмеженням до повіту. Вкінці громадське заступництво має також право до леґіслативи в межах загального державного законодавства та в рамцях виконуючих приписів центральних урядів. Проект подає поодинокі справи, які належатимуть до згаданих якраз локальних заступництв. Всі вони вибираються на чотири роки.

Побіч самолеґіслативи прислугує округам, повітам та громадам також локальна самоуправа. Притім проект ставляє принцип, що держава повинна зв’язати органічно власних урядників з автономними органами, щоби загальні державні цілі звести з інтересами локальної самоуправи до спільного знаменника.

Судейська власть. Державний судовий трибунал

Про судейську власть стрічаємо в проекті загальні конституційні принципи, крім сього окремі постанови про адміністраційну юрисдикцію та про державний судовий трибунал. 

Самовизначення народів

Останній відділ проекту становить норми про самовизначення народів у державі. Український народ являється природним власником національної території і як такий матиме на своїй землі повне право самовизначення з усіми консеквенціями, які слідують із безпосереднього зв’язку зі своєю власною національною територією. Другі народи матимуть відповідну участь не тільки у творенні та в організації народної волі, але й у виконанні сеї останньої. Три національні курії народної палати являються правними експонентами права на самовизначення народів. Національний ключ 4:1:1 має бути основою політично-правного відношення поодиноких народностей. Всі народності матимуть свою культурну автономію, якої політичним виразом являється поділ шкільної ради на національні секції. Так само й участь в судівництві означуватиметься національним ключем. Усі народності матимуть рівне право послугуватися своєю матірною мовою в урядах, судах та в публічному житті. Тому урядники та судді повинні знати мову сторін.

[1] Неспорове поступування судів – тут в значенні «досудове врегулювання спорів»