Автор: Катерина Подгорська

Кейс післявоєнного відновлення Японії дуже відрізняється від українського контексту. Насамперед, через те, що з Другої світової війни Японія виходила у ролі переможеного агресора, якому не можна було дозволити стати сильним знову. Саме тому залученість інших держав до відбудови Японії була доволі специфічною. Однак, попри всю складність ситуації, за 50 років після закінчення війни Японія змогла не тільки відновитися, але й стати прикладом так званого «економічного дива», і перетворитися з країни-реципієнта на потужного світового донора. У цій статті ми спробуємо розібратися, яку роль мала іноземна фінансова та інституційна підтримка, та які аспекти з японського досвіду повоєнної відбудови можуть бути актуальними для України.

Наслідки Другої світової війни

Після капітуляції Японії у Другій світовій війні, економіка та інфраструктура країни зазнали величезних втрат. Матеріальні втрати склали 25% від усього багатства країни, а найбільше постраждала галузь суднобудування та морська інфраструктура (80% об’єктів знищено), важка промисловість (34%), та житлова інфраструктура (20%). Крім цього, різко постала проблема безробіття, оскільки через те, що економіка довгий час перебувала на “військових рейках”, після закінчення війни солдати та цивільні, які раніше були залучені до військових дій, повернулися додому та опинилися без роботи. У 1945 році безробітними були понад 10 мільйонів людей. Однак з часом незайняте населення почав поглинати сектор сільського господарства, де можна було хоч трохи заробити і отримати їжу. Нестача базових ресурсів та продуктів харчування стала другою проблемою, яка спіткала повоєнну Японію. Останнім складним економічним викликом стала гіперінфляція, спричинена різким збільшенням витрат після капітуляції. Як наслідок, у період з вересня 1945 року по березень 1946 року ціни підвищилися на 295%. А державний борг зріс зі 150 мільярдів єн у середині 1945 року до 531 мільярда в середині 1949 року.

Для розуміння контексту важливим є те, що практично одразу після капітуляції Японія опинилася під окупацією Антигітлерівської коаліції – у цьому випадку здебільшого США, які почали впровадження політики демократизації Японії та лібералізації економіки. З 1945 року до 1952 року було надано дозвіл на діяльність профспілок, ліквідовано великі монопольні концерни (zaibatsu), а також проведено земельну реформу, яка практично ліквідувала поміщицьке землеволодіння. Примітно, що під час окупації сили союзників намагалися проводити радше демократизацію, ніж повноцінне відновлення Японії. Адже після закінчення війни світ мав перестороги, що якщо дозволити Японії дати можливість знову зростати, то це може закінчитися новою агресією. Саме тому у перші роки після війни, як реформи, так й іноземна допомога мали радше “підтримувальний” характер.

Підтримка без відновлення та перехід із загрози до союзника

Під час повоєнної окупації повноцінна відбудова Японії не була пріоритетом, оскільки тоді це б загрожувало новим нарощуванням військової міці. Саме тому програма іноземної підтримки була на початках дуже обмеженою. Основним донором для Японії були США. Підтримка надавалася здебільшого від держави, а невеликий відсоток приватних грантів припадав на великі благодійні фонди. Допомога від США була направлена на те, аби не допустити поширення хвороб чи настання масового голоду. Саме тому у 1946 році урядом США була започаткована програма Government and Relief in Occupied Areas (GARIOA), в рамках якої Японії та Німеччині надавалося продовольство, пальне, добрива та медикаменти. У 1949 році підтримка від США розширилася у вигляді початку програми Economic Rehabilitation in Occupied Areas (EROA), яка передбачала надання сировини та обладнання для відновлення виробництва. В рамках обох програм Японія отримала допомогу на суму близько 2 мільярдів доларів США. Що цікаво, внаслідок угоди 1962 року Японія виплатила США половину наданої суми, а кошти з цього відшкодування пішли на розвиток освітніх програм у японсько-американській співпраці.

З початком Корейської війни у 1950 році та здобуттям Японією незалежності, допомога від США різко скоротилася. З нагнітанням Холодної війни та військовими діями на Корейському півострові пріоритети США змінилися, а тому потрібна була оптимізація витрат на підтримку інших країн. Крім того, в нестабільній геополітичній ситуації 50-х років США прагнула не допустити того, щоб Японія піддалася впливу комуністичних настроїв. Саме тому Штати поставили перед собою мету зняти Японію з базової підтримки та перетворити її на надійного союзника на Сході.

Так, частково через зміщення пріоритетів і частково через запит американського суспільства США почали скорочувати витрати на підтримку Японії та інших країн, що розвиваються. У той же час, у 1949 році розпочалося впровадження економічної стабілізаційної програми – так званої “лінії Доджа”. Вона була направлена насамперед на стримування інфляції і передбачала зупинку видачі позик малим підприємствам, суттєве підвищення податків та виведення бюджету на нульовий первинний баланс. “Лінія Доджа” допомогла зупинити інфляцію, однак через шокові умови для підприємницької галузі, японська економіка почала скорочуватися. Важливо розуміти, що економічні політики “лінії Доджа” працювали на фоні вже впроваджених у перші роки американської окупації реформ: насамперед демонополізації та денаціоналізації. Однак у цей момент розпочалася Корейська війна, яка повністю змінила темп повоєнної відбудови Японії.

Саме Корейську війну часто називають тим поворотним моментом, який допоміг “економічному диву” статися, оскільки через різке зростання військових  закупівель США на тлі нової війни відбулося потужне стимулювання економіки. Японія стала основним постачальником ресурсів для США у Корейській війні, а надходження у японський бюджет від американських закупівель складали 27% від усіх експортних надходжень. Завдяки попередній демократизації та лібералізації економіки розпочався процес раціоналізації – розподілу та інвестицій акумульованих коштів у технологічні та індустріальні проєкти,  наприклад, в енергетиці та сталевій промисловості. Такий підхід мав успіх ще й через те, що за час американської окупації Японія змогла перебрати певний технічний know-how від західних країн. Держава підтримувала розвиток бізнесу. Законом про сприяння раціоналізації бізнесу 1952 року було запроваджено спеціальну схему амортизації для модернізації обладнання ключових галузей. Уряд створив такі фінансові установи, як Японський банк розвитку, ExIm Bank, а також Корпорацію кредитування для середнього та малого бізнесу. Для надання державного фінансування було запроваджено банківську систему довгострокового кредиту для бізнес-сектору. У підсумку такі інвестиції дали довготривалий ефект і допомогли Японії швидко подолати наслідки війни та стати однією із передових економік світу. У період до 1956 року зростання ВВП на душу населення коливалося в межах 7% на рік, а вже у 1973 році ВВП на душу населення складало 95% від британського показника та 69% від американського.

З відновленням незалежності у у 1951 році Японія стала членом IMF та IBRID (сьогодні Світовий Банк) та протягом п’яти років отримала кілька позик, кошти від яких інвестувалися в енергетичну та сталеву промисловість. До 1960 року позики від Світового Банку та US. Export-Import Bank складали 60% від усіх капітальних вливань. А загалом, з 1953 року до 1966 року Японія отримала тільки від Світового банку тридцять одну позику на загальну суму 863 млн доларів. Однак з 1960 року Світовий Банк почав скорочувати позики та надавав кредити виключно на проєкт побудови швидкісної залізниці. 

Тут важливо акцентувати увагу на тому, що протягом процесу повоєнного відновлення Японія змогла чітко визначити пріоритетні технологічні галузі, куди першочергово вливалися ресурси. Це допомогло здійснити ефективний перехід від сільськогосподарської економіки, якою Японія почала ставати одразу після війни, до інноваційної економіки. Також значною мірою на цей перехід вплинула ставка на імпорт сировини та подальшу її переробку у продукт з високою доданою вартістю. Для України, в контексті її вагомій залежності від сільськогосподарського сектору, також важливо буде диверсифікувати економіку та вкладати ресурси у розвиток технологічних галузей.

Що з цього може бути корисним для України?

Звичайно, японський кейс складно накладати на український досвід насамперед через те, що в результаті Другої світової війни мова про допомогу чи відновлення Японії не йшла, оскільки країна завершила війну у статусі агресора. Однак, цікавим є те, як, не зважаючи на дуже обмежену іноземну підтримку, країна змогла не тільки відновитися, але й потужно розвинутися за кілька десятиліть. Дивлячись на речі поза контекстом, є два підходи, які Україна може спробувати застосувати у власному сценарії повоєнної відбудови:

1) Підтримка західних країн в інституційних реформах

З кейсу Японії помітно, наскільки інституційні реформи можуть послужити тлом для швидкого та ефективного розподілу влитого капіталу. Особливо це важливо при адаптації держави з військового режиму та стабільний. Оскільки цей перехід найвірогідніше буде накладатися ще й на процес євроінтеграції, важливо не втратити “нитку” цих інституційних змін. У цьому сенсі співпраця із західними партнерами та напрацювання стратегій реформ в Україні разом з іншими державами-партнерами може бути дуже корисним.

2) Інвестиції у технологічну та промислову галузі

Схоже, як у випадку з ізраїльським кейсом, акцент у розподілі коштів на технологічних проєктах дає гарні результати у довгостроковій перспективі. Україна навіть може спробувати адаптувати японський досвід з інвестиціями в енергетику. Крім того, ІТ-сектор, галузь виготовлення комплектуючих до техніки, чи, у перспективі, військово-технічний сектор можуть стати тими точками, що даватимуть прибуток із вкладених у них коштів з фінансової підтримки.