Автор: Катерина Подгорська

Кейс Пуерто-Рико є найбільш віддаленим від українських реалій, оскільки навіть не стосується післявоєнного відновлення як такого. Однак, безпрецидентні інфраструктурні руйнування внаслідок одного з найпотужніших ураганів “Марія” вимагали зовнішньої фінансової підтримки. І саме “уроки”, винесені з процесу надання цієї підтримки, можуть бути корисними у напрацюванні стратегії відновлення після російсько-української війни.

Ураган “Марія”, що пронісся північно-східною частиною Карибського басейну у вересні 2017 року, завдав величезних збитків острівним державам регіону, однак найбільше постраждала Пуерто-Рико. За два тижні до того, як Пуерто-Рико накрила “Марія”, островами пронісся ще один ураган – “Ірма”. Внаслідок катаклізму були фактично зруйновані об’єкти критичної інфраструктури, а особливо електромережі, що потягнуло за собою перебої у транспортуванні, телекомунікаціях, постачанні води та свіжих продуктів. За даними аналітики від RAND, внаслідок обох ураганів 100% електромереж зазнали пошкоджень,  97% доріг були непрохідними внаслідок руйнацій чи зсувів грунту, 90% домогосподарств потребували допомоги, та майже 3000 осіб загинуло. За підрахунками Департаменту торгівлі та економічного розвитку Пуерто-Рико, сумарні фінансові збитки від наслідків урагану сягнули близько 90 мільярдів доларів США. Водночас, за оцінками The Climate Impact Lab за 2017 рік, що прирівняла наслідки “Марії” до наслідків Великої рецесії та кризи 2008-2009 років, шторм може скоротити ВВП на душу населення на 21% протягом наступних 15 років. Реальні цифри показують, що ВВП дійсно падало з невеликою стабілізацією у 2019 році. Такі величезні збитки та важкі наслідки були посилені поганою підготовкою місцевих органів Пуерто-Рико, оскільки “майже половина муніципальних планів реагування на надзвичайні ситуації не стосувалася того, як захистити дітей, людей похилого віку та людей з інвалідністю”.

Від наслідків урагану Пуерто-Рико не оговталося до сьогодні. Відповідно до дослідження пуерто-риканського незалежного think-tank’у CNE, “Марія” став лише одним з трьох епізодів “систематичного шоку”, разом з економічною кризою, яка триває роками, та пандемією COVID-19, яка розпочалася за кілька років після катаклізму. Сьогодні населення Пуерто-Рико досі страждає від постійних відключень електроенергії, оскільки зруйнована електромережа не була повністю відновлена, а стан освітніх установ, доріг та лікарень тільки погіршується, так і не отримавши належної реконструкції. 

Оскільки Пуерто-Рико не є окремою незалежною державою, а має особливий статус у складі Сполучених Штатів Америки, не маючи при цьому статусу штату, пуерториканці очікували найшвидшого реагування якраз від США. У відповідь на наслідки урагану уряд Пуерто-Рико склав план відновлення, до якого увійшло 276 “напрямів дій” (courses of actions - COAs), що покривали різні сфери, постраждалі від стихії. План відновлення було оцінено у 139 мільярдів доларів, більшість з яких очікувалося отримати з федерального фонду ліквідації наслідків стихійного лиха. Однак, у підсумку було визначено лише 85,6 мільярдів доларів потенційного федерального фінансування, що спричинило розрив у 45,4 мільярда доларів між оцінкою федерального фінансування (плюс надходження від страхування) і фінансування, необхідного для повної реалізації плану відновлення. Станом на кінець червня 2021 року, Конгрес Сполучених Штатів виділив 64 мільярди доларів на операції з ліквідації наслідків стихійного лиха і відновлення островів. При цьому, чотири роки опісля катастрофи 71% з виділених коштів не надійшов до громад архіпелагу. Відповідно, відновлення та модернізація електромереж, відбудова шкіл, лікарень та доріг здебільшого не була розпочата. 

Разом з тим, CNE зазначають, що Конгрес США має у планах виділити ще 47 мільярдів доларів на відновлення Пуерто-Рико протягом десяти років – з 2025 по 2035 роки. Однак, вплив на економіку від цих вливань капіталу може бути розмитим через те, що фінансування аж настільки розтягнуте у часі, і це накладається на вже наявні економічні виклики, такі як пандемія та криза. Саме тому реакція Сполучених Штатів Америки на наслідки, спричинені ураганом, дуже часто оцінюється як повільна, неефективна та така, яка не сприяє відновленню архіпелагу у довгостроковій перспективі. 

У своїй оцінці відновлення ланцюжків постачання, RAND зазначають, що окрім аспекту організації підтримки від США, Пуерто-Рико не зміг відновитися в тому числі і з внутрішніх причин: через неефективне планування та погану пріоритизацію вищезгаданих “напрямів дій”. Тобто якщо кошти і надходили, то порядок їхнього розподілення, який був на відповідальності пуерто-риканської сторони (а також весь процес алокації коштів до місцевих спільнот), не сприяв зростанню Пуерто-Рико в довгостроковій перспективі. 

Примітно, що саме кейс ліквідації наслідків стихійного лиха знову підняв на поверхню проблемні політичні аспекти стосунків США та Пуерто-Рико, особливо питання приєднання цієї території до складу США у статусі 51-го штату. Населення вбачало саме цей фактор основою для різного характеру реакції Сполучених Штатів на наслідки стихії. Порівняльний аналіз показує, що відповідь США на наслідки ураганів “Гарві” та “Ірма”, які принесли збитки Техасу та Флориді, була значно швидшою та об’ємнішою, попри те, що “Марія” мав вищий рівень інтенсивності, і, відповідно, спричинив більші руйнації. Так, кількість виплат постраждалим від “Гарві” та “Ірми” значно перевищувала бюджет на ідентичну потребу для тих, хто постраждав від “Марії”. Крім того, в штати, які зазнали збитків, була направлена більша кількість персоналу, ніж в Пуерто-Рико. 

Чому кейс Пуерто-Рико важливий для України

Хоча причини руйнацій в Україні та Пуерто-Рико різняться, спільним є те, що здебільшого страждає критична інфраструктура, приміщення навчальних закладів, лікарень тощо. При цьому, весь масштаб руйнувань в українському контексті неможливо точно передбачити. Саме тому Україна точно потребуватиме значної іноземної підтримки у реалізації інфраструктурних проєктів. Водночас, як показує кейс Пуерто-Рико,  абсолютна залежність від іноземних трансферів може обернутися на довготривале неефективне відновлення. Тому у процесі післявоєнної відбудови інфраструктури Україні необхідно буде врахувати наступні аспекти:

1. Диференціація джерел фінансування інфраструктурних проєктів.

Важливо, щоб до цього процес базувався не тільки на двосторонніх угодах між державами, чи, наприклад, Європейським Союзом, а включав залучення коштів від міжнародних кредитно-фінансових установ, таких як ЄБРР та Світовий Банк, під конкретні проєкти. Така диференціація дозволить алокувати кошти під масшабні проєкти, що часто повинні здійснюватися одночасно, частково уникаючи викликів пріоретизації. Більше того, вона підвищить прозорість та контроль над окремими проєктами, як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях.

2. Децентралізація у питаннях залучення інвестицій та грантів.

Для того, аби фінансування якнайшвидше досягло локальних спільнот, що зазнали збитків, необхідно, щоб залучення коштів на державному рівні поєднувалося з точковою діяльністю на місцевому рівні. Кейс Пуерто-Рико демонструє наявність великого централізованого плану відновлення, який через неправильно розставлені пріоритети та залежність від вищезгаданих американських трансферів може бути неефективним для відновлення спільнот, які найбільше постраждали від катастрофи. В українському контексті, звичайно, план відновлення потрібен, але з дуже активним залученням на місцях, аби розуміти реальні потреби, які потрібно покрити. Необхідно буде стимулювати локальні органи влади для того, аби вони активно залучали інвестиції та гранти під місцеві потреби. Звичайно, у цьому є свої нюанси, але такий підхід допоможе певною мірою скоротити шлях та тривалість надходження коштів, що стало проблемою у випадку Пуерто-Рико.