Автори: Іван Городиський, Дмитро Шеренговський

Переговорний процес між Україною та Росією, який розпочався у травні цього року, наразі дуже далекий від результату у вигляді припинення вогню або укладання повноцінного мирного договору. На цьому етапі Російська Федерація підриває саму ідею врегулювання, оскільки поєднує витоки закритих документів у медіа, ультимативні вимоги та паралельні переговори зі США без участі України, що прямо суперечить принципам добросовісності у міжнародні дипломатії. 

Водночас дискусії навколо процесу, що ведуться різними сторонами - Україною, Росією, ЄС та США - дозволяють зафіксувати їхні позиції з ключових питань. Одним із таких питань є відшкодування збитків, заподіяних російською агресією проти України, а також можливість конфіскації російських активів.

Фіксація цих позицій дає змогу оцінити бачення різних зацікавлених сторін щодо цього питання на нинішньому етапі переговорів.

Позиції України 

Для України будь-яке завершення російської агресії нерозривно пов’язане з відшкодуванням збитків та конфіскацією заморожених російських активів з метою фінансування репарацій. Зокрема, у так званій «Формулі миру», ініційованій президентом Володимиром Зеленським, зазначалося, що:

«Росія повинна нести правові наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних діянь, включаючи відшкодування шкоди, в тому числі будь-якої шкоди, завданої такими діяннями».

Водночас зміна міжнародної ситуації після обрання президентом США Дональда Трампа вплинула на коригування української позиції.

Під час другого раунду переговорів між делегаціями України та Росії у Стамбулі в липні 2025 року в медіа з’явилися «меморандуми» обох сторін, у яких були зафіксовані початкові переговорні позиції щодо ключових питань.

Переговорні пропозиції України, згідно з опублікованим медіа «меморандумом», зокрема щодо відшкодування збитків, виглядають значно реалістичнішими та раціональнішими. Київ пропонує, щоб заморожені російські активи "використовувалися для відновлення України або залишалися заблокованими до виплати репарацій".

Таке формулювання тактично переслідує дві мети: по-перше, продемонструвати небажання Росії серйозно обговорювати питання відшкодування, а по-друге - підтримати позицію ЄС та G7, які постійно наголошують, що «суверенні активи Росії залишатимуться заблокованими, доки вона не компенсує завдану Україні шкоду».

Тим самим Україна фіксує принцип незворотності санкційного тиску, водночас спираючись на міжнародне право та резолюції ООН, які підтверджують зобов’язання держав-агресорів компенсувати завдані збитки.

У політичному сенсі, це формулювання свідчить про розуміння Україною того, що на нинішньому етапі питання відшкодування збитків від агресії, як і інші аспекти політичного врегулювання конфлікту, не будуть серйозно обговорюватися російськими представниками. Тим самим українська дипломатія, імовірно, прагне підкреслити відсутність готовності Росії до добровільної сплати репарацій та стимулювати союзників до активізації дискусій щодо конфіскації резервів Центрального банку РФ.

Позиції Росії

Російська позиція на переговорах у Стамбулі очікувано ультимативна: відмова від взаємних претензій у зв’язку із завданими під час бойових дій збитками. Таке формулювання, доповнене вимогою безумовного скасування санкцій, фактично передбачає зняття із порядку денного питання репарацій та конфіскованих активів і їх повернення Росії.

Хоча недобросовісність ведення переговорів Росією є очевидною, ця абсолютистська позиція не залишає сумнівів у тому, що вона відображає реальне бачення Кремля щодо вирішення ситуації з репараціями та замороженими активами Центрального банку РФ.

На попередньому раунді переговорів у Стамбулі 2022 року Росія пропонувала схожу модель, яка передбачала взаємне зняття двосторонніх санкцій та обмежень, відмову від міжнародних судових і арбітражних позовів із мораторієм на ініціювання нових, а також створення комісії з врегулювання взаємних майнових претензій на державному й індивідуальному рівні (ст. 6–7 проєкту так званого «Стамбульського договору» 2022 року).

Очевидно, що для України, чий обсяг прямих збитків від російської агресії оцінюють у сотні мільярдів доларів, така пропозиція є невигідною, а фактично - неприйнятною.

Крім того, ходили чутки, що під час попередніх двосторонніх переговорів між США і Росією в Ер-Ріяді в лютому 2025 року російська сторона пропонувала Штатам розблокувати свої заблоковані суверенні активи (бл. $6 млрд) та пропонувала частину заморожених коштів спрямувати на відбудову територій, що залишатимуться під окупацією Росії після припинення вогню.

Ця пропозиція є неприйнятною для України, оскільки фактично розділяє відповідальність за наслідки війни між Україною та Росією.

Однак, враховуючи тактику переговорної групи Росії, зокрема Кіріла Дмітрієва, спеціального представника Путіна з міжнародної економічної співпраці, не виключено, що у майбутньому Росія висуватиме схожі пропозиції, зокрема щодо передачі цих коштів у певний «спільний» російсько-американський інвестиційний фонд тощо.

Зокрема, така ідея вже пролунала з уст голови Російського союзу промисловців та підприємців Олександра Шохіна: „Нам треба на випередження спрацювати і не дати європейцям наші заморожені активи використати, треба їх американцям запропонувати, як наш внесок у спільні проєкти у третіх країнах”.

Така пропозиція однозначно є не в інтересах України, й український уряд має докласти всіх зусиль, щоб не допустити такого сценарію.

Позиції ЄС

Європейський Союз на цьому етапі безпосередньо не залучений до переговорного процесу. Тим не менше, саме в частині відшкодування збитків від його позиції залежить багато, оскільки в європейській юрисдикції заблокована левова частка резервів Центрального банку РФ - понад $200 млрд.

Офіційний Брюссель продовжує дотримуватися позиції, згаданої вище, яка зводиться до двох ключових аргументів:

1. Питання репарацій з боку Росії має бути вирішене безпосередньо між сторонами, а конфіскація російських активів є небажаним сценарієм.
2. Поки це питання не вирішене, активи залишатимуться заблокованими.

Нещодавно, фактично в розпал чергового обговорення можливої моделі перемир’я, цю тезу підтвердила висока представниця ЄС із питань закордонних справ та безпеки Кая Каллас під час неформального засідання міністрів закордонних справ ЄС у Копенгагені 30 серпня, де обговорювалося й подальше використання цих активів:

«Ми не можемо навіть уявити, що у випадку перемир’я чи мирної угоди ці активи будуть повернуті Росії, якщо вона не сплатила репарацій», - заявила дипломатка.

Така «центристська» позиція Євросоюзу обумовлена різними позиціями і всередині самого об’єднання: якщо країни Балтії та Польща наполягають на негайній і повній конфіскаціїї активів, то Німеччина та Франція побоюються прецеденту для глобальної фінансової системи. 

Водночас плани Брюсселя, зокрема щодо створення фонду для більш ризикового інвестування цих активів з метою отримання прибутку в інтересах України або надання додаткових «репараційних кредитів», свідчать, що ЄС не розглядає конфіскацію чи повернення цих активів Росії як реалістичні сценарії в середньостроковій перспективі.

Важливим є ще один момент: доля цих активів для ЄС фактично є чи не єдиною можливістю, поряд із обговоренням гарантій безпеки, бути присутнім за столом мирних переговорів. До цього часу Росія всіляко заперечувала проти цього, маніпулюючи «несуб’єктністю» ЄС через його залежність від США. Однак саме питання долі цих активів може змусити Кремль переглянути свою позицію на певному етапі.

Позиції США

У період адміністрації президента Джо Байдена Сполучені Штати послідовно підтримували підхід, аналогічний позиції ЄС щодо заморожених російських активів. Ця позиція неодноразово фіксувалася у заявах Білого дому: «Ці активи залишатимуться заблокованими, доки Росія не припинить свою агресію та не сплатить за шкоду, завдану нею Україні».

Так само як і ЄС, США розглядали конфіскацію активів як крайній захід. Навіть після прийняття спеціального законодавства, що робило можливим вилучення російських активів у США, відповідні рішення не були ухвалені.

Із приходом Дональда Трампа адміністрація США в принципі намагається не озвучувати різких позицій щодо Росії або підтримки України, зокрема у питаннях репарацій чи конфіскації активів. Фактор долі заморожених активів враховується Білим домом, але не як інструмент підтримки України чи відбудови, а як спосіб тиску на Кремль у переговорному процесі.

Зокрема, міністр фінансів США Скотт Бессент в інтерв’ю Fox Business 27 серпня 2025 року заявив: «Стосовно заморожених російських активів: я думаю, це частина переговорів із Путіним. Тому я не вважаю, що ми повинні їх конфіскувати негайно. Це один із важливих важелів у процесі складних переговорів».

Ця заява фактично формулює позицію чинної влади США щодо конфіскації активів як негативну, що робить малоймовірною їхню підтримку відповідного рішення до завершення переговорів.

13 вересня агентство Bloomberg повідомило, що Сполучені Штати планують офіційно звернутися до країн “Великої сімки” з пропозицією створити юридичний механізм для конфіскації заморожених російських активів і спрямування їх на підтримку оборони України. Згідно з цими даними, Вашингтон обговорює з європейськими партнерами поетапний підхід до конфіскації, який має посилити тиск на Кремль і підштовхнути його до переговорів про мир.

Такий фокус адміністрації Трампа на використанні активів як важеля тиску на Росію відображає давню американську традицію - розглядати заморожені кошти як інструмент торгу (як це вже було у випадку з Іраном чи КНДР), а не як джерело компенсації саме по собі.

Щодо безпосереднього відшкодування Україні та виплати репарацій постраждалим США останнім часом не робили публічних заяв.

Рекомендації

Переговори між Україною та Росією залишаються заручниками глибокої асиметрії: для Києва питання репарацій та конфіскації російських активів є невід’ємною умовою миру, тоді як Москва прагне повністю усунути його з порядку денного. ЄС і США не демонструють спільної позиції - їхня політика коливається між обережною підтримкою України та побоюваннями підірвати стабільність глобальної фінансової системи. 

За таких умов ключовим завданням України є недопущення перетворення проблеми активів на «заморожений конфлікт» у фінансовій площині, який роками залишатиметься невирішеним.

Україна першочергово прагне визнання права на відшкодування збитків та повної й беззастережної конфіскації російських активів.

Росія вимагає повного зняття питання репарацій з порядку денного переговорного процесу, а також повернення заморожених активів.

ЄС підтримує Україну у прагненні отримати репарації, проте ставить питання конфіскації чи розблокування російських активів у пряму залежність від готовності Росії їх виплатити.

США, після початку другої каденції Дональда Трампа, уникають прямо висловлювати підтримку репараціям чи конфіскації активів, щоб не зашкодити переговорному процесу.

Водночас усі сторони допускають «проміжні» варіанти щодо заморожених резервів ЦБ РФ:

• Україна: готовність прийняти, що активи залишатимуться замороженими, поки Росія не погодиться виплатити відшкодування збитків. Такий «оборонний» підхід справді знижує ризики, однак водночас закріплює статус-кво, за якого Росія номінально не зазнає втрат, тоді як Україна не отримує відшкодування.
• Росія: неформальне висування пропозицій про повернення частини активів у обсязі, необхідному для відновлення тимчасово окупованих територій України.
• ЄС: прив’язування долі активів до врегулювання питання відшкодування збитків між Україною та РФ, а також обговорення нових варіантів використання цих активів в інтересах України.
• США: використання заморожених активів як важеля тиску на Росію для примусу до припинення вогню та укладення мирного договору, що потенційно може передбачати й часткове повернення активів Росії.

У цій ситуації для України можна окреслити три головні сценарії:

1. Позитивний: виплата відшкодування з боку РФ або конфіскація заморожених активів та фінансування репарацій за їх рахунок.
2. Нейтральний: резерви ЦБ РФ залишаються замороженими до часу, поки Росія не врегулює питання репарацій, доходи від активів продовжують надходити, але без реальної компенсації Україні.
3. Негативний: питання репарацій не піднімається або відкладається, а заморожені активи повертаються під контроль Москви.

Звісно, можливі й інші, гібридні сценарії: «селективний» із частковою конфіскацією для компенсації окремим категоріям жертв, що створює прецедент навіть попри побоювання союзників, і може створити основу для повної конфіскації. Кулуарно такі ідеї уже звучать. 

Інший варіант – «арбітражний», із проведенням спеціального міжнародного арбітражу щодо долі російських активів незалежно від політичних переговорів. Такий сценарій малоймовірний, оскільки в класичному сценарії потребуватиме згоди Росії, а також такі інструменти практично не застосовуються після Другої світової війни. 

Для забезпечення результативної позиції України варто:

1. Наполягати на формулі «активи Росії повинні залишатися заблокованими до виплати репарацій» як на мінімально допустимому варіанті.
2. Активно використовувати міжнародно-правову аргументацію щодо допустимості конфіскації російських активів та обов’язку РФ відшкодувати завдані збитки.
3. Домагатися залучення ЄС до переговорів, принаймні щодо долі російських активів, а в перспективі - до повноцінної суб’єктності у процесі політичного врегулювання.
4. Розглянути створення спільного українсько-європейсько-американського фонду, який би розпоряджався активами у разі їх конфіскації, щоб зберегти консенсус союзників щодо неможливості повернення активів Росії.
5. Просувати конфіскацію принаймні частини активів для компенсації збитків найбільш вразливим категоріям постраждалих від російської агресії, що посилює моральну аргументацію щодо необхідності примусу Росії до репарацій.

Висновки

Переговори між Україною та Росією залишаються заручниками глибокої асиметрії: для Києва питання репарацій та конфіскації російських активів є невід’ємною умовою миру, тоді як Москва прагне повністю усунути його з порядку денного. ЄС і США не демонструють спільної позиції - їхня політика коливається між обережною підтримкою України та побоюваннями підірвати стабільність глобальної фінансової системи. 

За таких умов ключовим завданням України є недопущення перетворення проблеми активів на «заморожений конфлікт» у фінансовій площині, який роками залишатиметься невирішеним.

У майбутній системі гарантій безпеки для України питання репарацій і конфіскації російських активів може стати не окремим напрямом, а частиною ширшої архітектури. Поряд із військовими елементами — повітряно-ракетним щитом, захистом портів, розвитком виробництва озброєнь та інтеграцією у колективні механізми реагування — важливо закласти й фінансово-правові механізми реагування, ширші за санкційні. У такому разі гарантії безпеки матимуть комплексний характер: вони передбачатимуть не лише військову відсіч, а й автоматичну фінансову відповідальність агресора, що знижуватиме спокусу повторної ескалації.

Однак нині на Заході дискусії здебільшого відділяють безпекові інструменти від питання санкцій та репарацій, що є стратегічною помилкою. Адже саме поєднання військового стримування та неминучої економічної відповідальності створює дієвий запобіжник проти агресії. 

Україна має наполягати на інтеграції цих питань: гарантії безпеки не можуть зводитися лише до спільного виробництва озброєнь чи політичних декларацій. Вони повинні містити чітку умову, що будь-яке перемир’я чи мирна угода автоматично запускають механізм повної або часткової конфіскації російських активів або ж їх ширшого використання і спрямування отриманих коштів на відбудову. Це зробить систему гарантій реальною, а не декларативною.

Для України ключове завдання зараз - не допустити перетворення теми активів на предмет торгу у «великих угодах» між Росією та Заходом. Замість оборонної тактики збереження статусу-кво необхідно перейти до наступальної стратегії: формувати коаліції всередині ЄС і США, просувати ідею селективної конфіскації та наполягати на завершенні створення міжнародного компенсаційного механізму. Лише так питання репарацій стане не відкладеним компромісом, а реальним інструментом тиску на Росію та відновлення справедливості.

І найважливіше - слід бути готовими, що, враховуючи цинізм Росії, питання активів на певному етапі може бути пов’язане з іншими ключовими питаннями: деокупацією територій, «гарантіями безпеки», звільненням військовополонених, українських дітей та заручників. 

Моральне рішення у цьому випадку може бути надзвичайно складним.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту «#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень».