Автор: Руслан Фогел, економіст-міжнародник

Останніми тижнями у світі знову активно обговорюють питання конфіскації заморожених активів Російської Федерації. Учора Reuters опублікувало матеріал, в якому розглянули альтернативний сценарій - випуск «репараційних облігацій», які будуть забезпечені майбутніми репараційними виплатами Україні з боку РФ за збитки, завдані збройною агресією. Наскільки ефективним може стати цей механізм та які є виклики, -  для Центру Дністрянського прокоментував економіст-міжнародник Руслан Фогел.

Сама по собі ідея «репараційних облігацій» непогана. Фактично, це будуть військові облігації України під заставу майбутніх репарацій за агресію РФ проти України, у випадку їхньої виплати. Перевага такого підходу у тому, що кредитори не будуть прямо «зазіхати» на заморожені міжнародні резерви Центрального банку та уряду РФ. Тобто облігації будуть забезпечені не резервами, а саме майбутніми репараціями. І якщо не буде фактичної виплати репарацій з боку РФ, то тоді будуть використані міжнародні резерви РФ.

Для США і Європейського Союзу цей план хороший тим, що не підриває довіру до долара і євро як резервних валют.  Саме побоювання можливого впливу рішення про конфіскацію чи інше використання російських активів є чи не головним контраргументом з боку провідних фінансових установ, в тому числі – Європейського центрального банку.

Такий план можуть підтримати і приватні фінансові інституції, які погодяться виступити андерайтерами випуску облігацій, наприклад той же банк «Ротшильд і Ко», як це було під час Наполеонівських та обох Світових воєн.

Проте рішення має і свої слабкі сторони, головними із яких є дві. Першою, економічною, будуть  високі відсоткові ставки. На це впливають два фактори.

Найперше, випуск таких «репараційних облігацій», фактично, буде безпрецедентним. Тому, щоб зробити їх привабливими для інвесторів (окрім дисконтованої ціни, про що йдеться у публікації Reuters), ставки за ними, ймовірно, будуть достатньо високими. У перспективі це може призвести до додаткових витрат для України при їх погашенні.

По друге, наразі Україна заморозила виплати по облігаціях внутрішньої державної позики (ОВДП). Формально, цього досягнули угодою з кредиторами, але фактично це стало наслідком ультимативної вимоги Україні від союзників та міжнародних фінансових інституцій.

Однак рівень ставок залежить від юридичної основи такого рішення, і це є наступною проблемою. Для того, щоб випуск таких ставок став реальним, необхідне рішення, згідно із яким Росія за підсумками війни має платити репарації. В тому разі, якщо Росія не захоче платити репарації і не буде інших способів їх стягнути, то «репараційні облігації» будуть погашати за рахунок міжнародних резервів РФ.

Таке рішення є головною передумовою, оскільки в іншому випадку виглядатиме, що Україна починає позичати гроші на світовому ринку під конструкт, на який вона не отримала згоди.  Його можуть прийняти на рівні Групи Семи (G7), адже про те, що проблема конфіскації російських активів дискутується у рамках цього об’єднання, медіа багато повідомляють останніми тижнями.

Від формату, в якому буде прийняте це рішення, та рівня його схвалення будуть залежати відсоткові ставки за облігаціями та подальші економічні сценарії цього плану. Кредитори враховуватимуть, що в іншому разі облігації будуть погашатися Україною, а саме - населенням України, яке зараз складає близько 29 млн. осіб, а це фактично менше 10 млн працездатного населення. Під такий сценарій покупців облігацій знайти буде важко, і відсоткові ставки будуть дуже високими, що робитиме план економічно невигідним для України.

З іншого боку, коли перед урядом стоїть питання існування держави та повноцінне забезпечення її функціонування, то відсоткові ставки за «репараційними облігаціями» - не першочергова проблема. А от можливість залучити на міжнародних ринках до 300 млрд доларів усуває проблему критичної залежності від рішень окремих урядів країн ЄС чи внутрішньополітичних питань у США.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІI: адвокація кроків задля гарантування сталої стратегії компенсації".