Автор: Іван Городиський 

Підписання угоди між Україною та Радою Європи про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України стало одним із найважливіших успіхів української дипломатії в період повномасштабної агресії.

Водночас це вже другий випадок створення інституційного механізму для притягнення Росії до відповідальності - після створення Реєстру збитків для України у травні 2023 року.

Обидва ці міжнародні треки - відшкодування збитків, завданих агресією, і притягнення до відповідальності за неї, є паралельними і не є прямо взаємопов’язаними. Однак питання відшкодування збитків особами, яких притягували до кримінальної відповідальності за міжнародним правом, уже виникало в практиці інших органів міжнародної кримінальної юстиції і в певній формі буде присутнє і в діяльності Спецтрибуналу.

Наприклад, Міжнародний трибунал для колишньої Югославії мав повноваження лише скеровувати вироки державі, громадянами якої були особи, визнані винними, і потерпілі на цій підставі отримували можливість звертатися до національних судів із позовами про відшкодування.

Міжнародний кримінальний суд (МКС), натомість, наділений повноваженнями присуджувати пряму компенсацію постраждалим. Римський статут МКС у ст. 75 наділяє суд правом присуджувати відшкодування та звертатися до держав, які приєдналися до Статуту, для виконання рішення на національному рівні (шляхом стягнення з майна винних осіб) або ж через виплати з Цільового фонду для жертв (Trust Fund for Victims, надалі — Цільовий фонд). Присудження відшкодування відбувається через ухвалення судом «Рішення про відшкодування» (Reparations Order).

Спеціальний трибунал теж матиме функції з прямого відшкодування збитків, і вони, хай і досить лаконічно, відображені в його установчому документі. Так, Статут Трибуналу містить ст. 36 «Покарання за злочин агресії», у якій серед видів покарань передбачені, зокрема:

• штраф відповідно до критеріїв, передбачених Правилами процедури та доказування;
• конфіскація засобів, доходів, майна та активів, отриманих прямо чи опосередковано від злочину агресії, без шкоди для прав добросовісних третіх осіб.

Оскільки Правила процедури та доказування будуть прийняті в майбутньому, наразі немає можливості оцінити та проаналізувати критерії, за якими накладатиметься покарання у формі штрафу.

Крім того, важливо наголосити, що в цьому випадку йдеться саме про штраф, а не про пряму компенсацію постраждалим. Такий підхід є логічним, враховуючи саму природу злочину агресії як такого, що має невизначене коло постраждалих і, по суті, всі громадяни та резиденти держави можуть вважатися такими.

Щодо повноважень із конфіскації, то такий підхід також відповідає сформованій практиці: зокрема, МКС наділений відповідними повноваженнями відповідно до ст. 79 Римського статуту. Щоправда, у його випадку конфісковане майно має бути передане до Цільового фонду, тоді як Спецтрибунал у цій частині діє синхронно з міжнародним компенсаційним механізмом.

Згідно із ст. 37 Статуту Трибуналу «Переказ коштів, зібраних шляхом штрафів або конфіскаційних заходів», конфісковані кошти будуть переказані «до міжнародного механізму, надаючи пріоритет механізму компенсації, створеному відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй A/RES/ES-11/5 від 14 листопада 2022 року». 

У цьому випадку, очевидно, йдеться про міжнародний компенсаційний механізм, який також створюється під егідою Ради Європи і частиною якого вже є Реєстр збитків для України. У своїх документах про створення Реєстру органи Ради Європи постійно посилаються на згадану Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН.

Ці кошти надходитимуть до майбутнього Компенсаційного фонду, формальне створення якого, за словами осіб, що вже працюють у межах міжнародного компенсаційного механізму, можна очікувати до кінця 2027 року. Відповідно, у подальшому вони використовуватимуться для компенсації всім постраждалим від російської агресії або ж будуть визначені конкретні категорії, на фінансування яких вони спрямовуватимуться (наприклад, компенсація фізичним особам).

Такі повноваження загалом відповідають ідеї та юрисдикції Спеціального трибуналу. Проте ключовою проблемою у цьому напрямку (реальна сплата штрафів і конфіскація майна) стане доступність цих активів.

У першу чергу це пов’язано з тим, що ключові обвинувачені - військово-політичне керівництво РФ - номінально мають невелику кількість офіційно задекларованого майна, яке знаходиться на території РФ. Можна говорити про розшук їхніх активів за кордоном, зареєстрованих на підставні компанії та осіб, але цей процес буде щонайменше тривалим і складним.

Щоб забезпечити цю ціль, можна розглянути можливість створення окремого підрозділу в структурі Спецтрибуналу, який займатиметься розшуком цих активів, проте шанси на таке рішення, об’єктивно, є невисокими.

Проте у разі, якщо до списку обвинувачених увійдуть, наприклад, російські пропагандисти та олігархи, чиї іноземні активи є публічними і вже перебувають під санкціями, у цьому напрямку можливі досить позитивні результати. Але навіть у цьому разі за рішеннями Спецтрибуналу може бути конфісковане лише те майно, яке знаходиться на територіях держав, що ратифікують його Статут.

Підсумовуючи, можна ще раз наголосити, що конфіскація активів, фінансові санкції щодо обвинувачених і компенсація постраждалим від агресії не є головною метою діяльності Спецтрибуналу. Ефективність його роботи за цими напрямками насамперед залежатиме від переліку й кількості осіб, стосовно яких будуть висунуті обвинувачення.

Однак навіть символічні рішення з цього приводу матимуть значне моральне й політичне значення для досягнення справедливості загалом і забезпечення відшкодування для України в цілому.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту «#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень».