Автор: Маркіян Бем

Після початку російської агресії проти України у 2014 році українська держава зробила перші кроки на шляху вдосконалення юридичних інструментів боротьби з державою-агресором. З поміж інших кроків, таким стало прийняття 14 серпня 2014 року Закону України «Про санкції».  Цей Закон зазнавав регулярної критики через недосконалість механізмів та питання щодо конституційності низки його положень. Якщо конституційність положень цього Закону є достатньо складним і дискусійним питанням, то застосування його положень на практиці справді викликає багато запитань. 

Питання застосування Закону «Про санкції» особливо загострилося із початком процесу конфіскації російських активів за рішеннями Вищого антикорупційного суду (ВАКС). Одним із недоліків є проблеми, пов’язані із блокуванням підсанкційних активів осіб і прийняття рішення щодо їх стягнення у дохід держави.

Законодавчі і практичні виклики блокування підсанкційних активів 

Відповідно до законодавства, завдання із конфіскації майна підсанкційних осіб має  реалізовуватися шляхом попереднього накладення на відповідне майно санкцій у вигляді блокування активів. Вказаний вид санкцій передбачено п. 1 ч.1 ст. 4 Закону України «Про санкції» і він передбачає «тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними».

Більш того: конфіскації активів повинне обов’язково передувати їх блокування. Однак у рішеннях про блокування активів не вказується, які конкретно активи слід заблокувати. Як наслідок, частина ключових активів, які прямо не належать підсанкційній особі, однак щодо яких вона «може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними», в реальності можуть залишитися незаблокованими. 

Крім цього, серйозною проблемою є те, що рішення про блокування активів (рішення РНБО та Укази Президента, яким воно вводиться в дію) зазвичай не містить жодного обґрунтування. Часто таке рішення приймається на підставі інформації від оперативників правоохоронних органів, які або містять дуже стисле та поверхневе обґрунтування, або ж не містять його взагалі. Такі рапорти зазвичай не підкріплюється жодними доказами. 

Ці проблеми постали особливо гостро у зв’язку із запровадженням санкції у вигляді стягнення активів у дохід держави. Для її застосування суд повинен встановити належність майна конкретній особі чи наявність у неї можливості фактично розпоряджатись ним. Очевидно, що для цього необхідно спочатку таке майно ідентифікувати та не допустити його відчуження чи приховування. 

Для цього Мін’юст було наділено повноваженнями щодо розшуку відповідного майна та пошуку доказів його належності підсанкційній особі. Однак цей процес займає багато часу і до звернення Мін’юсту з позовом до ВАКС відповідне майно може бути відчужене. При цьому, Міністерство не володіє повноваженнями щодо блокування такого активу.

Після того, як Міністерство юстиції подало позов, за його клопотанням ВАКС має право вжити заходів забезпечення позову, зокрема у вигляді заборони відповідачу вчиняти певні дії. 

Однак вказаний захід не може бути ефективним запобіжником від виводу майна з-під санкцій, оскільки позов до ВАКС є завершальним етапом роботи зі стягнення активів у дохід держави. Сам процес у ВАКС триває зазвичай близько місяця навіть у найскладніших справах (наприклад, справа № 991/265/23 щодо активів Олега Дерипаски). Відтак, найбільший інтерес становить замороження активів до моменту подання позову, що може бути достатньо тривалим строком.

Питання обґрунтованості арешту активів у рамках кримінального провадження

Законодавчих механізмів вжиття ефективних заходів блокування активів підсанкційних осіб наразі немає. Для того, щоб компенсувати цей недолік, на практиці державними органами було «напрацьовано» новий механізм, а саме - арешт таких активів у рамках кримінального провадження. 

Такий висновок можна зробити, проаналізувавши рішення ВАКС щодо стягнення активів у дохід держави, у значній кількості яких міститься згадка щодо кримінальних проваджень, пов’язаних з активами підсанкційних осіб. У деяких справах (наприклад, справа № 991/265/23 щодо активів Олега Дерипаски чи справа № 991/1914/23 щодо активів батька та сина Ротенбергів та ін.) на активи підсанкційних осіб у рамках кримінального провадження було накладено арешт. У частині справ такі активи ще й було передано в управління АРМА (наприклад, справа № 991/1542/23 щодо активів Євгена Гінера).

При цьому, зазвичай усі вказані кримінальні провадження було розпочато, а арешти накладено в період квітня-травня 2022 року.

Декотрі з них носять дещо формальний та надуманий характер. Наприклад, у згаданій справі щодо активів Олега Дерипаски йшлося про те, що в рамках одного з кримінальних проваджень було накладено арешт на корпоративні права підприємства, що здійснює видобуток кварцитів. Аналіз ухвал по цій справі засвідчує, що формальним приводом для розслідування у вказаному кримінальному провадженні було зловживання повноваженнями посадовими особами Державної служби геології та надр України (ст. 364 КК України), які нібито сприяли «неправомірному отриманню спеціальних дозволів на користування надрами на території Житомирської області, а також інших областей України, затвердженні звітів оцінки, без наявності на те законних підстав, внаслідок чого державі спричинено тяжкі наслідки». 

Із цих же рішень очевидно, що істинною причиною накладення арешту було насправді те, що це підприємство належить підсанкційним власникам і продає товари в Росію. Однак, саме ці обставини вочевидь не були предметом кримінального провадження. Відтак, накладений арешт виглядає цілком непов’язаним із кримінальним правопорушенням, у рамках розслідування якого його було накладено. 

Більш того, вказані кримінальні провадження зазвичай є «фактовими», тобто такими, де нікому не було повідомлено про підозру. Відповідно до чинного законодавства, у «фактовому» кримінальному провадженні арешт може накладатися виключно з метою збереження речових доказів (ст. 170 КПК України), якими можуть бути виключно матеріальні об’єкти (ст. 98 КПК України). Однак, дуже поширеними є випадки накладення арешту в рамках таких кримінальних проваджень на корпоративні права та права інтелектуальної власності, які «матеріальними об’єктами» ніяк не назвеш. 

Такі обставини наштовхують на думку про те, що єдиною метою вказаних проваджень є не так проведення розслідування реального злочину, як замороження активів осіб, на які накладено чи потенційно може бути накладено санкції.   Таким чином, кримінальне провадження у цих справах виступає лише інструментом замороження активів, що суперечить тим завданням, які покладено на нього згідно зі ст. 2 КПК України.

Практика ЄСПЛ щодо блокування підсанкційних активів

Використання кримінального провадження у таких цілях суперечить принципам законності та верховенства права і потенційно може створити проблеми для держави в разі звернення підсанкційних осіб зі скаргами до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) на порушення їх прав, гарантованих щонайменше ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) щодо арештів майна (блокування активів) є численною і усталеною. Висновки ЄСПЛ у таких справах є не на користь вищенаведеної практики, яка зараз склалася в Україні. Ключові вимоги, які ставляться ЄСПЛ у такій категорії справ, полягають у тому, що майно, на яке накладається арешт, повинно бути безпосередньо пов’язаним із предметом кримінального провадження, переслідувати одну з легітимних цілей такого арешту та бути пропорційним у світлі цілі накладення арешту (див. наприклад, Kruglov and Others v. Russia, заяви №№ 11264/04 та 15 інших, пп. 142 – 146, East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, пп. 182 – 207; Džinić v. Croatia, 38359/13, пп. 67-82; FU QUAN, s.r.o. v. the Czech Republic, заява № 24827/14, пп. 70 – 75; Łysak v. Poland, заява № 1631/16, пп. 83 – 92; та Taganrog LRO and Others v. Russia, заява № 32401/10 та 19 інших, пп. 283 – 284).

Звісно, що по більшості справ, по яких ВАКС винесено остаточні рішення, строки звернення у ЄСПЛ вже минули. Однак на майбутнє вказану прогалину в законодавстві слід врахувати. Це необхідно, у тому числі, для забезпечення безспірності і незворотності цих рішень і їх авторитету в очах міжнародної спільноти.

Висновки та рекомендації

Вдосконалити юридичні механізми, пов’язані з арештом та блокуванням підсанкційних активів, можна двома способами.

По-перше, внести зміни до Закону України «Про санкції» і вдосконалити механізм блокування активів, зокрема шляхом зобов’язання органу, що застосовує вказану санкцію, визначати перелік таких активів. Також таке рішення повинно містити обґрунтування необхідності блокування. Доцільно також надати підсанкційним особам дещо більші гарантії дотримання їх прав, зокрема ефективну можливість оскарження рішення щодо блокування їх активів.

По-друге, можна ввести кримінальну відповідальність за виведення майна з-під санкцій. У рамках такого кримінального провадження арешт на підсанкційні активи виглядатиме набагато переконливіше, ніж у рамках «порушеного на ходу» кримінального провадження щодо ухилення від сплати податків чи легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом. Слід зазначити, що такий крок відповідатиме позиції Європейського Союзу.

Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів національному і міжнародному рівні".