Автори: Іван Городиський, Маркіян Бем

Процес відшкодування воєнних збитків Україні зустрінеться із багатьма викликами. У цьому контексті архіважливою є візія майбутнього інституційного механізму здійснення такого відшкодування, зокрема бачення того міжнародного органу, який займатиметься цим процесом.

Концептуальні основи такого механізму наразі сформульовані в експертному середовищі, зокрема у матеріалі, підготовленому членами Робочої групи з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації[1], у позиційному документі польського експерта з питань відшкодування Яна Барча та ін.

Наразі формат та принципи діяльності такого органу лише обговорюються, зокрема обговорюється питання про те, якими функціями має бути наділений такий орган: адміністративними чи судовими. Широке обговорення цього питання може посприяти подальшій роботі над відповідними механізмами та у підсумку напрацювати більш сталі та цілісні пропозиції.

Огляд проблеми

Щоб ефективно реалізувати відшкодування збитків, заподіяних повномасштабним вторгненням РФ в Україну, необхідно розв’язати низку питань. Сподіватися на те, що РФ добровільно виплатить Україні збитки, заподіяні агресією, марно. Найбільш імовірним сценарієм може бути вилучення російських активів за кордоном (як приватних, так і публічних, наприклад, активів Центробанку РФ) із подальшим їх використанням для відшкодування Україні. Тому необхідно забезпечити юридично бездоганне здійснення усього процесу відшкодування: вилучення активів РФ, прийняття рішень щодо присудження відшкодування та виконання цих рішень.

Хоча російські активи заморожені на рівні окремих держав, процедура прийняття рішень про їх вилучення та використання на національному рівні видається не найефективнішою. На цьому рівні процес може проходити за різними принципами, у різні строки та з різними передумовами. Деякі країни можуть просто відмовитися від такої процедури, побоюючись за наслідки створення небезпечного прецеденту вилучення активів суверенної держави (РФ).

Найбільш обґрунтованим видається застосування багатостороннього підходу через створення спільного механізму на міжнародному рівні, який забезпечив би відшкодування Україні воєнних збитків через вилучення та подальше використання російських активів. Питання про спосіб створення цього механізму – під егідою ООН чи на підставі міжнародного багатостороннього договору – має бути обговорене окремо.

Пропозиції, які висувалися до цього часу, розглядають можливість створення претензійного органу (трибуналу, комісії) за зразком Компенсаційної комісії ООН чи за зразком Комісії з розгляду претензій, створеної у результаті мирного договору між Еритреєю та Ефіопією, підписаного у 2000 році.

Конкретний перелік функцій такого органу наразі на офіційному рівні не обговорювався – прозвучали хіба що окремі заяви. Зокрема, заступниця Міністра юстиції України та членкиня Робочої групи Ірина Мудра говорила про те, що це буде “не судовий орган, а адміністративний”. Однак повний текст пропозицій не озвучувався і не обговорювався.

Адміністративна модель типу компенсаційної чи претензійної комісії відповідає попередній міжнародній практиці, однак ситуація в Україні відрізняється від тих, які мали місце в Кувейті та Ефіопії. Однією з головних особливостей української ситуації є небажання Росії як винної сторони добровільно здійснити відшкодування збитків у тій чи іншій формі (прямо чи, наприклад, у формі спецмита на енергоносії, як було у випадку Іраку). 

Тому ми вважаємо, що лише адміністративних чи квазісудових функцій для такого механізму буде недостатньо – його доцільно наділити в тому числі й судовими функціями. Так буде забезпечено вирішення питання обґрунтованості вилучення активів РФ та законність відповідної процедури. 

Такий орган мав би на меті:

1. встановлювати факти порушення Російською Федерацією міжнародного права, які призвели до заподіяння Україні збитків внаслідок збройної агресії РФ проти України;
2. приймати рішення про вилучення російських активів та їх подальше використання з метою фінансування відшкодування воєнних збитків;
3. розглядати й ухвалювати рішення про відшкодування збитків за рахунок цих коштів за конкретними скаргами;
4. здійснювати розгляд справ in absentia сторони-відповідача, оскільки РФ, найімовірніше, відмовиться брати у цьому участь

За своєю природою це має бути класичний судовий орган, до персонального складу якого повинні увійти особи, чия репутація не підлягає сумніву. Він має діяти з дотриманням принципів змагальності та безсторонності, які передбачають, що навіть за відмови РФ співпрацювати в його рамках, російська сторона має отримати формальну можливість представляти і обстоювати власну позицію у ньому, зокрема через:

• скерування своїх представників до членського складу такого органу;
• участь у розгляді кожної претензії і озвученні власної позиції;
• отримання усіх процесуальних документів із пропозицією надати коментарі та висловити свою позицію.

Важливо, щоб у рамках цього механізму була створена апеляційна інстанція, яка б давала можливість переглянути прийняті рішення. Процедурні документи можуть передбачати, наприклад, що в разі, якщо рішення не буде оскаржене протягом певного періоду (одного року), воно підлягає виконанню і це виконання є незворотнім.

Якби навіть – у випадку, коли б Росія звернулася до апеляційної інстанції після того, як збіг термін оскарження ­– вона постановила, що те чи інше рішення було незаконним, то саме по собі це визнання мало би вважатися належною сатисфакцією і не вело б до виникнення у потерпілих зобов'язань повернути кошти. Такий підхід відповідає практиці міжнародних судів та арбітражів щодо відшкодування, зокрема він був застосований у рішенні у справі судна «Карфаген» (Франція проти Італії) 1913 року.

Висновки 

Діяльність міжнародного механізму відшкодування Україні воєнних збитків саме як судового органу створює низку переваг для майбутнього процесу. Зокрема, це дозволить забезпечити гласність та прозорість процесу вилучення російських активів, обґрунтувати його законність, підкреслити винятковість цього прецеденту, а також юридично захистити прийняті рішення про відшкодування. 

Такий підхід не має на меті створити переваги для Росії або ж надати їй можливість вплинути на відшкодування збитків. Навпаки, він дозволить нівелювати аргументи про незаконність вилучення російських активів і скерування їх на відшкодування Україні воєнних збитків, гарантувати незмінність прийнятих рішень про відшкодування і неможливість у майбутньому піддавати їх сумніву і переглядати.

Запропонований підхід, при якому міжнародний орган з відшкодування Україні воєнних збитків матиме в тому числі й судові функції, не вирішує усі проблеми з відшкодуванням, зокрема він не вирішує питання юрисдикційних імунітетів активів Центробанку РФ. Однак він робить перспективу відшкодування більш цілісною та реалістичною завдяки збалансованості процесу вилучення російських активів та наступного відшкодування Україні.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Розробка моделей юридичного та інституційного механізму відшкодування".

[1] Див. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/346/2022#Text