Автор: Маркіян Бем 

Після виключення Російської Федерації з Ради Європи та її виходу з Європейської конвенції з прав людини постала практична проблема - як виконати рішення Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) у справах, які вже перебувають на стадії присудження компенсації і ухвалені по заявах, які були подані проти РФ до 16 вересня 2022 року. Наявні механізми ст. 46 Конвенції (контроль Комітету міністрів, процедура невиконання, політичний тиск) виявилися недостатніми у випадку держави-порушника, що системно й демонстративно ігнорує свої зобов’язання.

У той же час у юрисдикціях високодоговірних сторін заморожено приблизно $300 млрд російських державних активів.

Декілька експертних досліджень та парламентських резолюцій уже пропонують використати ці активи для фінансування міжнародного компенсаційного механізму. Паралельно розглядається можливість використання вказаних коштів з метою забезпечення виплати справедливої сатисфакції за рішеннями ЄСПЛ проти Росії. 

У цьому напрямку експерти пропонують, щоб рішення щодо спрямування частини заморожених коштів на погашення заборгованості за справедливою сатисфакцією приймались судами національних юрисдикцій. З цією метою експерти проаналізували відповідні законодавчі можливості у Бельгії, Франції та Великій Британії – країнах, де заморожено найбільшу кількість російський суверенних активів. 

Поряд із цим ведуться дискусії з приводу того, щоб механізм використання російських суверенних активів для сплати справедливої сатисфакції за рішеннями ЄСПЛ було запущено саме на міждержавному рівні.

Перед аналізом цього питання слід зважати на потенційні обмеження, пов’язані з діяльністю ЄСПЛ. Перш за все, ЄСПЛ за своєю природою не є компенсаційним механізмом. Його первинна мета у тому, щоб виявляти грубі та системні проблеми в національних правових системах, які призводять до порушення Конвенції, з метою їх усунення та приведення стандартів захисту прав людини у різних правових системах до єдиного «конвенційного» знаменника. Сплата сатисфакції – невід’ємна та важлива частина його роботи, покликана усунути індивідуальні наслідки порушення, однак очевидно не головна. 

З цих міркувань слід детально проаналізувати, ймовірно із залученням самого суду, можливість його використання як компенсаційного механізму. По-друге, є і серйозні юрисдикційні обмеження. ЄСПЛ розглядає лише заяви щодо порушень, вчинених Росією до 16 вересня 2022 року – дати, коли припинили діяти її зобов’язання за Конвенцією. В цей період потрапляють лише шість з половиною місяців повномасштабного вторгнення. 

З іншого боку, юрисдикція ЄСПЛ також поширюється на події українсько-російської війни 2014 – 2022 року, до повномасштабного вторгнення. При цьому, видається, що якщо консенсус щодо можливості використання суверенних активів з метою компенсації збитків, завданих повномасштабним вторгненням, вже сформовано, то щодо використання цих активів з метою компенсації збитків, завданих війною в період 2014 – 2022 років, такого консенсусу немає.

Повертаючись до питання щодо можливості використання суверенних активів з метою виплати справедливої сатисфакції за рішеннями ЄСПЛ проти Росії, слід зазначити, що залишення питання лише на рівні національних законодавств є доволі непередбачуваним. Таке рішення, при всій повазі до незалежності судової системи, перебувало б під значним впливом політичної волі відповідної держави. 

Крім цього, в разі успіху, це могло б спричинити ризик неконтрольованого прецеденту: інші держави могли б поширити таку практику на інші випадки і конфіскувати активи будь-якого іншого порушника в обхід узгоджених у Конвенції процедур. Щоб уникнути фрагментації, звести до мінімуму втручання в суверенні права держав та зберегти авторитет ЄСПЛ, потрібне координоване рішення в межах Ради Європи.

Для реалізації такого механізму – конфіскації російських активів в рамках виконання рішень ЄСПЛ – доцільно розглянути внесення змін до ст. 46 Європейської конвенції, яка присвячена питанню виконанню рішень суду. Ним слід передбачити, що механізм активується лише у випадках «тяжкого та триваючого» невиконання; у випадку, коли йдеться про рішення, якими констатовано «широкомасштабні та систематичні порушення положень Конвенції та Протоколів до неї»; відповідне рішення ухвалюється кваліфікованою більшістю держав-учасників Конвенції в рамках Комітету Міністрів Ради Європи; запроваджуються процесуальні гарантії й координація з іншими механізмами, які здійснюють відновлення справедливості та відшкодування потерпілим від порушення (у випадку України – міжнародним компенсаційним механізмом).

Можна запропонувати доповнити ст. 46 Конвенції пунктами 6 і 7:

«6. У разі тяжкого та триваючого невиконання Високою Договірною Стороною остаточного рішення Суду, у якому констатовано широкомасштабні та систематичні порушення положень Конвенції та Протоколів до неї, Комітет міністрів, ухвалюючи рішення більшістю ⅔ від загального числа представників, може авторизувати:

 a) замороження та конфіскацію державних активів цієї Сторони, розміщених на територіях інших Високих договірних Сторін, в обсязі, необхідному для виконання остаточного рішення Суду;

 b) перерахування конфіскованих сум до Цільового фонду виконання рішень Суду, заснованого згідно зі статтею 2 цього Протоколу;

 c) використання коштів Фонду виключно для виплати присудженої Судом справедливої сатисфакції та покриття витрат, необхідних для повного виконання відповідних рішень.»

«7. Ухвалюючи рішення за пунктом 6, Комітет міністрів забезпечує дотримання принципів пропорційності, законності та судового контролю, а також узгоджує свої дії з іншими міжнародними механізмами відшкодування шкоди.»

Іншим варіантом є прийняття відповідної Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи. Він може прийняти відповідне рішення, після чого держави ухвалюють або коригують внутрішнє законодавство, дозволяючи конфіскацію суверенних активів Росії. Така модель поєднує національну правову дію із міжнародним інструментом, запобігаючи хаотичним одностороннім крокам і забезпечуючи процесуальні гарантії, зокрема право РФ оскаржувати лише дотримання процедури, а не сам факт конфіскації.

Другий етап полягатиме у створенні спеціального цільового фонду всередині Ради Європи. Він акумулюватиме конфісковані активи, сплачуватиме присуджену ЄСПЛ сатисфакцію конкретним заявникам. Така модель узгоджує захист індивідуальних прав із колективними потребами відбудови і є притаманною органам міжнародної юстиції, в тому числі Міжнародному кримінальному суду.

Щоб гарантувати довіру, рекомендація мала б передбачати щорічні публічні звіти, незалежний аудит і парламентський моніторинг. Вона також зобов’язувала б держави координувати виплати з Реєстром збитків для України і майбутньою Компенсаційною комісією, аби уникнути дублювання і зберегти пріоритетність рішень ЄСПЛ, що вже набрали сили. Нарешті, можна зазначити, що через певний період, наприклад три роки, механізм підлягатиме перегляду: якщо Росія продовжить ухилятися, його можна буде продовжити чи посилити; якщо ж зобов’язання почнуть виконуватися, обсяг заходів можна коригувати.

Такий підхід через Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи пропонує збалансований, правовий й політичний спосіб перетворити заморожені російські активи на ефективний засіб забезпечення виконання судових рішень, і, водночас, зміцнити цілісність системи Європейської конвенції.

Пропоновані зміни дозволяють встановити процедурно безпечний, колективний і пропорційний метод конфіскації російських активів і, водночас, забезпечити виконання рішень ЄСПЛ, прийнятих у справах проти Росії. Це рішення зміцнить авторитет ЄСПЛ, забезпечить реальні виплати жертвам та впишеться в ширшу архітектуру міжнародної відповідальності РФ.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту «#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень».