Автор: Іван Городиський

22 жовтня 2025 року Комітет Міністрів Ради Європи схвалив проєкт Конвенції про заснування Міжнародної комісії з розгляду претензій України до Росії (далі — Претензійна комісія). Це рішення стало вагомим кроком на шляху до створення міжнародного компенсаційного механізму для України, складовою частиною якого є зазначена Комісія.

Від самого початку роботи над створенням цього механізму саме Комісії відводилася центральна роль. Показовим є те, що перший позиційний документ, підготовлений експертами, які увійшли до складу Робочої групи з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, мав назву «Створення міжнародної спеціальної комісії для України».

Хоча першим елементом механізму, який було створено, став Реєстр збитків для України, в його установчих документах одразу передбачалося, що надалі він стане частиною майбутньої Комісії. Відтак, робота над створенням Компенсаційної комісії (назва, яка широко використовувалася на підготовчому етапі та в медіа) розпочалася практично одразу після завершення роботи над Реєстром і запуску його діяльності.

У 2025 році в Гаазі відбулося кілька раундів переговорів щодо створення Компенсаційної комісії для України. У ході цих переговорів було сформовано коаліцію країн, які підтримали ініціативу створення Комісії, підтверджено Раду Європи як інституційну платформу для її функціонування, а також розроблено основні принципи майбутнього статуту.

За підсумками вересневого раунду переговорів було затверджено проєкт Конвенції про створення Претензійної комісії для України (Claims Commission for Ukraine). Документ було опубліковано Радою Європи 17 вересня 2025 року, а вже 1 жовтня Парламентська Асамблея Ради Європи одноголосно підтримала проєкт Конвенції.

Зміст Конвенції

Створення Комісії та міжнародного компенсаційного механізму загалом не є окремими рішеннями, а продовжують міжнародні зусилля щодо притягнення Російської Федерації до відповідальності за агресію, зокрема у частині відшкодування завданих збитків. Уже в преамбулі Конвенції містяться посилання на резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 2 березня 2022 року, у якій було встановлено факт агресії проти України, та ES-11/5 від 14 листопада 2022 року, якою визнано зобов’язання Росії виплатити Україні репарації за збитки, завдані агресією.

Також у преамбулі зазначено, що ця Конвенція є частиною зусиль зі створення комплексного компенсаційного механізму для України, першою складовою якого є Реєстр збитків, а другою — власне Комісія. При цьому зафіксовано два, на перший погляд незначні, але важливі моменти, що стосуються структури цього механізму:

• констатовано, що Реєстр збитків вже функціонує та приймає й опрацьовує заяви від потерпілих;
• визнано, що компенсаційний механізм може також включати (may also include) третій компонент — Компенсаційний фонд.

Це фактично підтверджує як визнання зусиль міжнародних та українських експертів, залучених до створення, запуску й роботи Реєстру, так і бачення трикомпонентної архітектури компенсаційного механізму, яке неодноразово озвучувалося та обговорювалося на експертному рівні.

Крім того, у проєкті Конвенції передбачено можливість створення третього елемента міжнародного компенсаційного механізму — Компенсаційного фонду, «який може бути створений або визначений для цієї мети у момент, який Асамблея визнає доцільним» (ст. 21).

Встановлення відповідальності Російської Федерації

Важливим елементом проєкту Конвенції є положення пункту четвертого статті 3, у якому фактично закріплено «презумпцію відповідальності» Російської Федерації за всі збитки, завдані внаслідок її агресії. Це не лише важливий моральний, а й політичний та юридичний аспект, який унеможливлює покладання відповідальності на Україну чи інші держави, а також знімає з постраждалих тягар доведення вини Росії.

Аналогічне формулювання міститься у пункті першому статті 21 проєкту Конвенції, де зазначено, що «Російська Федерація повинна нести правові наслідки всіх своїх міжнародно-протиправних дій, включаючи відшкодування шкоди, зокрема будь-якої шкоди, завданої такими діями». У цій же статті також закріплено, що жодна інша держава-учасниця не може бути зобов’язана виплачувати компенсації, які будуть присуджені Комісією.

Фінансування компенсацій, відповідно до пункту першого статті 21, повністю покладається на Російську Федерацію.

Щодо фінансування діяльності самої Комісії, то у статті 23 передбачено, що у разі, якщо Росія стане державою-учасницею Конвенції, вона повинна покрити всі операційні витрати з моменту набрання Конвенцією чинності. До цього часу діяльність Комісії фінансуватиметься за рахунок обов’язкових і добровільних внесків держав-учасниць.

Статус та юрисдикція Комісії

У проєкті Конвенції чітко задекларовано, що Комісія володіє міжнародною юридичною правосуб’єктністю (стаття 2) як «незалежний орган у межах інституційної структури Ради Європи» (стаття 4). У другому пункті статті 4 зазначено, що це означає її правоздатність «укладати угоди, набувати та відчужувати рухоме й нерухоме майно, а також ініціювати судові провадження».

Важливим елементом проєкту Конвенції є положення статті 3, яка визначає мандат Комісії, зокрема її темпоральну (часову), територіальну (просторову) та персональну юрисдикцію. Відповідно до цієї статті, під юрисдикцію майбутньої Комісії підпадають усі заяви про відшкодування збитків, завданих діями Росії:
(a) 24 лютого 2022 року або пізніше;
(b)  (i) на території України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що включають сухопутну територію, повітряний простір, внутрішні води та територіальне море;
(ii) у виключній економічній зоні України та на її континентальному шельфі відповідно до міжнародного права та, за потреби, національного законодавства України; або
(iii) щодо будь-якого повітряного судна або судна, що перебуває під юрисдикцією України;
(c) усім зацікавленим фізичним і юридичним особам, а також державі Україна, включно з її регіональними та місцевими органами влади, а також державними чи контрольованими суб’єктами господарювання.

Як і у випадку з Реєстром збитків, не передбачено, що мандат Комісії поширюватиметься на збитки, завдані до 24 лютого 2022 року. Водночас у преамбулі проєкту Конвенції міститься посилання на можливість «внесення змін до цієї Конвенції в майбутньому, які дозволять продовжити її часову сферу дії до 20 лютого 2014 року». Хоча наразі це положення має радше гіпотетичний характер, у довгостроковій перспективі така можливість залишається відкритою — і це є найсуттєвішим прогресом у цьому питанні донині.

У цьому контексті важливою залишається роль Реєстру збитків. Передбачається, що в подальшому він стане частиною Комісії, тож наразі немає потреби ініціювати зміни до його установчих документів з метою розширення юрисдикції. У майбутньому це питання може бути вирішене комплексно шляхом внесення змін до Конвенції про створення Претензійної комісії.

Водночас Реєстр може за власною ініціативою, за згодою держав-учасниць, розпочати збір і обробку заяв про збитки, завдані в період 2014–2022 років, із розумінням, що на цьому етапі вони не матимуть подальшого процесуального руху. Однак, з огляду на часові обмеження та те, що не всі потерпілі зможуть подати заяви в майбутньому з об’єктивних причин, такий крок матиме важливе значення не лише у моральному й етичному вимірі, а й у контексті забезпечення доступу до правосуддя та притягнення Російської Федерації до відповідальності за всі завдані збитки.

Організаційна структура Комісії

Відповідно до розділу IV проєкту Конвенції, структурно Комісія складатиметься із Асамблеї держав-учасниць, Фінансового комітету, Ради, Секретаріату на чолі з Виконавчим директором та Панелей комісарів.

Згідно зі статтею 7 проєкту, до складу Асамблеї входитимуть усі держави-учасниці, які обиратимуть Голову та двох заступників Голови строком на три роки.

Передбачається, що засідання Асамблеї проводитимуться щонайменше один раз на рік або частіше — за рішенням самої Асамблеї, на запит Ради Комісії, однієї третини держав-учасниць або за рішенням Голови Асамблеї. Перше засідання має бути скликане депозитарієм Конвенції, яким визначено Генерального секретаря Ради Європи (стаття 29).

Ключові функції та повноваження Асамблеї, передбачені у пункті четвертому статті 7, можна розподілити за трьома напрямами:

• організаційні: загальна відповідальність за виконання мандату Комісії, нагляд за діяльністю її органів, затвердження ключових документів (правил, звітів тощо) та створення допоміжних органів;
• кадрові: обрання членів Ради та Виконавчого директора, затвердження списку кандидатів, надання Раді згоди на призначення комісарів і створення Панелей комісарів тощо;
• фінансові: визначення розміру щорічних внесків держав-учасниць, затвердження річного бюджету, фінансових звітів та інших фінансових документів.

Відповідно до статті 9, рішення з усіх питань по суті ухвалюються в Асамблеї більшістю у дві третини голосів. Виняток становлять рішення щодо інтеграції Реєстру збитків до складу Комісії та призначення комісарів і створення Панелей комісарів — у цих випадках додатковою умовою є схвальні голоси всіх «головних донорів» (Major Contributors). Рішення з процедурних питань приймаються простою більшістю голосів.

Асамблея також матиме повноваження створювати дорадчі комітети для вирішення спеціальних завдань у межах своєї діяльності.

Таким допоміжним органом Асамблеї згідно зі статтею 8 буде Фінансовий комітет. До його складу входитимуть представники держав, які стануть головними донорами Комісії, держави-учасниці зі співмірними фінансовими внесками, а також інші держави за рішенням Асамблеї. Комітет визначатиме щорічні обов’язкові внески, затверджуватиме внески від інших суб’єктів, надаватиме рекомендації щодо проєкту бюджету Комісії та виконуватиме інші фінансові завдання, покладені на нього Асамблеєю.

Рада, як йдеться у ст. 10 проєкту Конвенції,  слугуватиме головним виконавчим органом Комісії, до складу якого входитимуть від 9 до 15 членів (точна кількість буде визначена Асамблеєю). При цьому не передбачено, що Україна обов’язково матиме свого представника в Раді, на відміну від Реєстру збитків.

Можлива логіка такого рішення в тому, що у випадку Ради Реєстру обов’язкова квота для представника України була важливою, щоб забезпечити ефективний збір доказів за співпраці з Україною як постраждалою стороною. Водночас у випадку Ради Комісії важливо забезпечити безсторонність її діяльності, чим і обумовлена відсутність преференційної квоти для України. Проте в ході добору членів Ради може скластися практика обов’язкового включення до її складу кандидата, делегованого урядом України.

Повноваження Ради полягають у призначенні і відкликанні «комісарів» і створенні панелей для розгляду вимог; розробці та ухваленні процедурних документів роботи Комісії (регламентів, порядків, методик, правил та ін.); затвердженні або поверненні на доопрацювання рекомендацій панелей щодо суми компенсацій і юридичних чи фактичних підстав таких рішень та ін.

Як і у випадку Асамблеї, рішення з усіх питань по суті приймаються в Асамблеї двома третинами голосів, в з процедурних питань приймаються простою більшістю голосів. Тим не менше передбачається, що пріоритетним способом прийняття рішень для Ради має бути консенсус.

Безпосередньо розгляд скарг здійснюватиметься Комісарами, які працюватимуть у рамках Панелей, в кожну з яких входитимуть по три експерти. Чітких критеріїв призначення Комісарів не передбачено, лише у ст. 11 проєкту Конвенції визначено загальну  широку рамку їхніх особистих та професійних якостей (незалежність, неупередженість, чесність, високі моральні якості, досвід, професійна багатопрофільна експертиза, широке географічне представництво та гендерний баланс) та сфери діяльності (міжнародне право, вирішення спорів, фінанси, бухгалтерський облік, страхування або оцінка збитків).

Кандидати на посади Комісарів можуть вноситися державами-учасницями або самовисуватися, але за будь-яких обставин виконують покладені на них обов’язки в індивідуальній якості і не можуть керуватися будь-чиїми вказівками. 

Перелік кандидатур формуватиме Секретаріат, який кожного року вноситиме його на розгляд і затвердження Асамблеї.

Увагу привертає пункт четвертий ст. 11, в якому встановлено, що «Кандидати не можуть бути дискваліфіковані виключно на підставі їхньої національності». Цей пункт потребує додаткових роз’яснень, але пряме його прочитання, теоретично, залишає відкритим шлях долучення громадян Російської Федерації до роботи Комісії в якості Комісарів. Моральна і етична обґрунтованість такого підходу є більше ніж сумнівною.

Точна кількість Панелей в проєкті Конвенції не визначена. Згідно зі ст. 12, рішення з цього питання прийматиме Рада згідно з рекомендаціями Секретаріату та врахуванням «міркувань ефективності, гнучкості та робочого навантаження». На чолі Панелей має бути голова (Chair), який обирається консенсусом, а в разі  його відсутності – призначається Радою.

Також допускається, що різні Панелі матимуть різні мандати, що може означати, що вони будуть поділені відповідно до категорій заяв. За підсумками розгляду заяв, Панелі прийматимуть рекомендації щодо рішень, які в подальшому затверджуватимуться Радою Комісії.

Адміністративну та технічну підтримку діяльності Комісії, відповідно до ст. 13 проєкту Конвенції, здійснюватиме Секретаріат на чолі з Виконавчим директором. Передбачається, що на Секретаріат поширюватимуться загальні вимоги Ради Європи щодо персоналу, за винятком вимоги передбаченої у п. 3 ст. 13 – вимоги щодо експертизи у відповідному національному праві і мовах.

Це положення, очевидно, повинне створити передумови для ширшого залучення українських експертів до роботи в Секретаріаті і належного розуміння українського контексту Комісією в цілому.

Виконавчий директор, відповідно до ст. 14, обирається Асамблеєю і призначається Генеральним секретарем Ради Європи строком на 4 роки. Передбачається, що він не тільки очолює Секретаріат, а й представляє Комісію і уповноважений діями від її імені. 

Головними повноваженням Виконавчого директора будуть щоденне управління роботою Секретаріату, координація співпраці в рамках внутрішньо-організаційного механізму Комісії; координування за передачу претензій до Панелей для розгляду та подальше подання рекомендацій Панелей до Ради; комунікація з відповідними національними та міжнародними органами щодо діяльності Комісії та ін. Також Генеральним секретарем Ради Європи на нього може бути покладено додаткові обов’язки.

Як і у випадку Комісарів, критерії добору Виконавчого директора сформульовані дуже загально: доброчесність, високі моральні якості, відповідний досвід та професійні кваліфікації. Також зазначено, що держави, які делегуватимуть кандидатів на цю посаду, повинні мати на увазі «природу претензій, які розглядає Комісія».

Щодо Реєстру збитків, то ст. 24 проєкту Конвенції передбачає, що передача його роботи до Комісії розпочнеться невідкладно (as soon as possible) після створення Комісії і призначення Виконавчого директора. При цьому, згідно з ст. 25 Реєстр вже як частина Комісії продовжуватиме свою діяльність із прийому та обробки заяв від потерпілих. Наскільки широкою буде його внутрішня автономія в рамках Комісії поки не зрозуміло.

Процедурні і організаційні аспекти діяльності Комісії

Основний розгляд претензій відбуватиметься на рівні Панелей комісарів. Відповідно до статті 16 проєкту Конвенції, вони здійснюватимуть оцінку обґрунтованості претензій, визначатимуть суму компенсації та формулюватимуть рекомендації для Ради Комісії щодо їх задоволення або відхилення. Згідно зі статтею 17, очікується, що рекомендації Панелей ухвалюватимуться консенсусом, а за його відсутності — більшістю голосів.

Надалі, згідно зі статтею 18, рекомендації Панелей мають бути затверджені Радою Комісії і вважатимуться остаточними та такими, що не підлягають оскарженню. Якщо ж Рада відмовиться їх затвердити, вона має надати свої зауваження відповідній Панелі, яка повинна розглянути їх і сформулювати нові рекомендації з урахуванням цих зауважень.

Крім того, проєктом Конвенції передбачено спеціальну процедуру для окремих випадків, визначених у Правилах і Положеннях Комісії, коли претензії розглядатимуться ad hoc Панеллю, до складу якої входитимуть голови трьох постійних Панелей.

У статті 19 проєкту Конвенції встановлено можливість урахування практики міжнародних судів і трибуналів, а також національних судів. При цьому зазначено, що у першому випадку Панелі повинні враховувати таку практику (shall take into account), тоді як у другому — можуть її враховувати (may take into account).

Такий підхід відповідає усталеній практиці діяльності міжнародних органів, коли прецеденти міжнародних судів відіграють ключову роль при формулюванні рішень. Водночас це положення знімає дискусію щодо обов’язковості врахування рішень національних судів у межах міжнародного компенсаційного механізму, залишаючи водночас можливість їх використання як додаткового джерела аргументації.

Цю логіку підтверджує й пункт третій статті 23, у якому зазначено, що рішення Комісії, як загальне правило, не можуть виконуватися через національні судові механізми, за винятком випадків, коли така можливість визнається державою-учасницею та допускається її національним законодавством.

Згідно зі статтею 5 проєкту Конвенції, Комісія розміщуватиметься на території однієї з держав-учасниць і матиме представництво в Києві, а за потреби та за згодою Асамблеї — також в інших державах. Така модель фактично повторює структуру Реєстру збитків, який розташований у Гаазі та має Офіс у Києві.

Водночас існує важлива відмінність: якщо місцезнаходження Реєстру збитків визначалося на підставі міжурядової угоди між Україною та Нідерландами, то у випадку Комісії така угода укладатиметься між державою-учасницею та самою Комісією, яка виступатиме як окремий суб’єкт міжнародного права.

З огляду на це, можна припустити, що, враховуючи поточне розташування Реєстру збитків, місцем перебування Комісії також стане Гаага — традиційна «столиця міжнародного права».

Членство в Комісії

Стаття 27 проєкту Конвенції передбачає два формати участі в діяльності Комісії: повне членство та статус спостерігача. У разі набуття статусу спостерігача сторона не матиме права голосу, а також права брати участь в обговореннях. Водночас на неї не покладається зобов’язання здійснювати фінансові внески до бюджету Комісії. Однак, якщо спостерігач робитиме такі внески, він зможе брати участь в обговоренні фінансових питань діяльності Комісії — зокрема, під час ухвалення річного бюджету чи затвердження фінансових звітів.

Членами або спостерігачами Комісії можуть бути як держави, так і регіональні інтеграційні об’єднання (Regional Integration Organizations), серед яких окремо зазначено можливість членства Європейського Союзу.

Передбачено, що первинне членство — тобто до набрання Конвенцією чинності — можуть отримати держави-члени Ради Європи, Європейського Союзу, а також ті держави, які підтримали Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН ES-11/5 від 14 листопада 2022 року. Інші держави зможуть приєднатися пізніше. Такий підхід, імовірно, спрямований на забезпечення одностайності на початковому етапі створення Комісії, оскільки існує ризик, що участь держав із суперечливими позиціями могла б заблокувати її формування або діяльність.

Окремо стаття 28 передбачає можливість членства Російської Федерації. Зі змісту цієї статті та інших положень проєкту Конвенції випливає, що таке членство можливе лише за виконання кількох умов:

• визнання Росією, у формі офіційної декларації, відповідальності за всі збитки, заподіяні внаслідок агресії, що підпадають під мандат Комісії;
• згода виплатити репарації за завдані збитки;
• готовність покрити всі витрати, пов’язані з діяльністю Комісії;
• прийняття спеціальних правил членства, які будуть розроблені Комісією та затверджені Асамблеєю.

Крім того, пункт 2 статті 29 встановлює, що навіть якщо Росія згодом вирішить денонсувати Конвенцію, її положення залишатимуться обов’язковими для неї протягом десяти років після такого кроку.

Можливість членства Росії може викликати заперечення з моральної точки зору. Найперше практика попередніх міжнародних компенсаційних механізмів, насамперед Компенсаційної комісії ООН, свідчить, що участь держави-порушниці у роботі таких органів є звичною.

По-друге, саме участь Іраку в роботі Компенсаційної комісії ООН забезпечила її ефективність і створила передумови для реальної виплати репарацій. Звісно, наразі малоймовірно, що Росія піде на такий крок навіть у середньостроковій перспективі, проте така можливість залишається відкритою.

І третім аргументом є те, що подібна опція сприяє зміцненню легітимності Комісії, спростовуючи потенційні звинувачення в її упередженості чи односторонньому характері. Ще на початковому етапі розроблення міжнародного компенсаційного механізму експерти Центру Дністрянського наголошувалина важливості створення умов для потенційного залучення Росії до процесу розгляду питань репарацій, навіть розуміючи, що вона, найімовірніше, відкине таку можливість. Водночас сам факт передбачення такого шляху підтверджує, що механізм діятиме відповідно до принципів міжнародного правопорядку.

Вступ у дію

Відповідно до статті 30 проєкту Конвенції, вона набуде чинності після ратифікації щонайменше 25 державами, сукупний фінансовий внесок яких до бюджету Комісії становитиме не менше ніж 50% від загального обсягу.

Згідно зі статтею 29, депозитарієм Конвенції визначено Генерального секретаря Ради Європи.

Хоча стаття 34 забороняє державам робити застереження під час ратифікації, стаття 33 передбачає, що Асамблея матиме право вносити зміни до тексту Конвенції.

Кінцевий строк дії Конвенції не визначено. Водночас стаття 36 встановлює, що її положення залишатимуться чинними щонайменше протягом десяти років після набуття нею чинності. Надалі цей строк може бути неодноразово продовжений на наступні п’ятирічні періоди, за умови схвалення такого рішення двома третинами держав-учасниць, висловленого щонайменше за рік до завершення попереднього строку.

Дія Конвенції може бути припинена у двох випадках:

• якщо кількість держав-учасниць скоротиться до менше ніж 25;
• або якщо відсутні кошти для фінансування діяльності Комісії протягом наступних 12 місяців.

Що далі

Схвалення проєкту Конвенції є не просто черговим, а й важливим кроком на шляху до створення міжнародного компенсаційного механізму. Воно підтверджує послідовність зусиль міжнародної спільноти щодо притягнення Росії до відповідальності за агресію, зокрема у формі відшкодування завданих збитків.

Важливо й те, що Україна продовжує дотримуватися сформованої візії компенсаційного механізму, який охоплює Реєстр збитків, Компенсаційну комісію та майбутній Фонд для виплати компенсацій. Ця модель ґрунтується на попередній міжнародно-правовій практиці, враховуючи як позитивний, так і негативний досвід Компенсаційної комісії ООН та Еритрейсько-Ефіопської претензійної комісії.

Аналіз тексту майбутньої Конвенції свідчить, що найважливіші для України норми були ухвалені або створено передумови для їх реалізації. Хоча окремі аспекти, про які йтиметься нижче, можуть викликати застереження, їх наявність чи відсутність у проєкті не є виною українських представників, що брали участь у розробці, а радше наслідком компромісів, неминучих у дипломатичних переговорах.

Серед ключових положень проєкту Конвенції — визнання можливості покладення відповідальності на Росію за збитки, завдані у період 2014–2022 років, а не лише після 24 лютого 2022 року, як це передбачено наразі. Це є суттєвим кроком до розв’язання проблеми, яка активно обговорюється від часу створення Реєстру збитків у травні 2022 року.

Важливим також є подальше визнання «презумпції вини» Росії і її зобов’язання відшкодувати завдані збитки. Крім того, Конвенція фактично ставить крапку у дискусіях щодо можливого обов’язкового врахування

Водночас найбільш складним аспектом проєкту Конвенції видається питання фінансування компенсацій. Формулювання статті 21, яке передбачає, що Росія зобов’язана фінансувати (shall fund) виплату компенсацій, залишає відкритим питання про можливість використання для цього конфіскованих суверенних активів Російської Федерації та активів осіб, причетних до агресії, або ж інших джерел.

Той факт, що проєкт Конвенції залишає відкритою можливість участі Російської Федерації у роботі майбутньої Комісії, є зрозумілим: як свідчить міжнародно-правова практика, найуспішнішими були саме ті компенсаційні механізми, у яких держава-порушниця брала добровільну участь. Проте, з огляду на малоймовірність визнання Росією власної відповідальності на цьому етапі, доцільно було б прямо передбачити гнучкіші механізми фінансування репарацій за її рахунок.

Ймовірно, у подальшому, на етапі створення Компенсаційного фонду, це питання буде розв’язане більш чітко.

Схвалення тексту Конвенції, підписання якої очікується у рамках Дипломатичної конференції у грудні 2025 року, є важливим кроком до забезпечення справедливості для України. Водночас це лише початок нового тривалого етапу становлення діяльності Комісії, успіх якої залежатиме від трьох основних чинників:

• швидкості набрання чинності через ратифікацію щонайменше 25 державами-учасницями, формування інституційного механізму Комісії та початку розгляду заяв і ухвалення рішень;
• набуття Комісією глобального характеру шляхом залучення держав-учасниць, що представляють різні континенти та правові системи;
• спроможності забезпечити фінансування компенсацій — чи то через добровільну згоду Росії, чи шляхом конфіскації її активів.

Останнє положення є найпринциповішим, адже, як справедливо наголошували ініціатори створення міжнародного компенсаційного механізму для України у вищезгаданому позиційному документі, «жодна така комісія не може вважатися повністю успішною без відповідного фінансування для виплати компенсацій».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту «#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза V: проміжні репарації для постраждалих від російської агресії проти України – вивчення підходів, потреб та рішень».