Авторка: Христина Думич, адвокатка

Відшкодування воєнних збитків тривалий час розглядалося лише як зобов’язання винної сторони. Однак із часом розуміння того, хто може претендувати на компенсацію і які діяння можуть бути предметом компенсації, розширилися. Наприклад, окрім відшкодування збитків, заподіяних внаслідок воєнних дій, предметом відшкодування можуть ставати також правопорушення, скоєні внаслідок збройного конфлікту, хоч безпосередньо не пов’язані із збройним протистоянням. 

При цьому відшкодування може бути обов’язком не лише для сторони, винної у розв’язанні агресії. Одним із прикладів цього є відшкодування громадянам США японського походження, яких було інтерновано урядом США під час Другої світової війни.

Передісторія 

Після нападу Японії на Перл-Харбор та вступу США у війну в американському суспільстві виникла напруга щодо японської діаспори, яка компактно проживала на Західному узбережжі. Президент Франклін Рузвельт спершу видав Прокламацію №2525, якою дозволив затримання японських громадян, які перебували на території США, а 19 лютого 1942 року - Виконавчий наказ №9066 (Executive Order 9066), згідно з яким було інтерновано близько 120 000 громадян США японського походження.

Інтернування передбачало переміщення цих людей у місця компактного проживання – «табори для інтернованих», які вони змогли покинути лише 2 січня 1946 року. Вони були ізольовані від зовнішнього світу та обмежені в основних громадянських і політичних правах, позбавлені права на користування власним майном і втратили роботу. У самих таборах японським сім’ям виділялася кімната розміром 20 на 25 футів.  При цьому щодо абсолютної більшості із них не було доведено ані їх нелояльність до уряду США, ані співпрацю із японським урядом чи армією.

Проблеми із компенсацією

Питання відшкодування збитків японським інтернованим постало практично одразу ж після завершення Другої світової війни. Для його вирішення у 1948 році було прийнято Закон "Про японо-американські претензії" (Japanese-American Claims Act), яким врегульовувався порядок компенсації інтернованим громадянам США японського походження майнових збитків у зв'язку із інтернуванням. Загалом було задоволено близько 23,6 тис. претензій на загальну суму близько $138 млн (орієнтовно $1,67 млрд згідно з курсом 2023 року).

Однак, як і у випадку мешканців острова Гуам, врегулювання майнових претензій не означало розв’язання проблем із нематеріальними, моральними збитками. Це питання активно піднімалося у рамках боротьби за громадянські права в США у 1950-х – 1970-х роках активістами Ліги американо-японських громадян (Japanese American Citizens League), а згодом – Національної ради з японо-американського відшкодування (National Council for Japanese American Redress). Певною проблемою в адвокації цього питання, так само як у випадку корейських «жінок для втіхи», було табуювання цієї теми в спільноті японців США.

Першою спробую розв’язати питання відшкодування немайнової шкоди американським громадянам японського походження став законопроєкт конгресмена Майка Лоурі про компенсацію японцям, які вижили у таборах, однак він був відхилений на рівні комітету Палати представників. Так само невдачею закінчилася спроба активістів Ліги та Національної ради добитися компенсації у судовому порядку, у чому Верховний суд США остаточно відмовив у 1988 році.

Вирішення питання відшкодування

Однак питання набувало гостроти і 31 липня 1980 року президент США Джиммі Картер створив Комісію з питань переселення та інтернування цивільного населення під час війни (Commission on Wartime Relocation and Internment of Civilians). У рамках своєї роботи Комісія опитала 750 осіб, які були інтерновані і у 1983 році, і опублікувала звіт «Відмовлено в правосудді» (Personal Justice Denied), у якому було визнано обґрунтованими претензії інтернованих і містилися рекомендації щодо виплати компенсації в розмірі $20 000 всім постраждалим.

Питання відшкодування інтернованим японцям було розв’язане у 1988 році, коли президент США Рональд Рейган підписав Закон «Про громадянські свободи» (Civil Liberties Act). У ньому містилися вибачення жертвам такої політики і, як рекомендувала Комісія, передбачалося відшкодування у розмірі $20 000 «усім інтернованим, евакуйованим та іншим особам японського походження, які втратили свободу чи власність через дискримінаційну політику американського уряду під час Другої Світової війни». Загалом було відшкодовано $1,2 млрд (близько $3,1 млрд за сучасним курсом) 82 219 постраждалим.

Висновки для України

Як і у попередніх проаналізованих ситуаціях – із відшкодуванням корейським «жінкам для втіхи» і мешканцям острова Гуам, уряду України слід особливо враховувати не тільки матеріальний, а й моральний аспект відшкодування збитків через агресію РФ. Компенсація лише матеріальної шкоди  не означатиме повної справедливості для потерпілих. Тому в стратегіях відшкодування варто враховувати також моральні збитки та їхню компенсацію.

По друге, Україні варто дуже чітко проаналізувати, які групи осіб потерпіли внаслідок конфлікту і зазнали тих чи інших втрат. Комплексне розв’язання цієї проблеми дасть змогу усунути болючі питання із суспільного дискурсу та не допустити розломів по цих лініях.

Для цього уряду варто вести активний суспільний діалог, щоб встановити, які групи постраждали від агресії і які потребуватимуть відшкодування майнових і немайнових, моральних збитків. Така оцінка збитків є не менш важливою за кількісний вимір і є стратегічно важливим елементом відновлення українського суспільства та захисту прав окремих груп.

Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у рамках проєкту "#Compensation4UA/Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів національному і міжнародному рівні".