© Центр Дністрянського 

Процес відшкодування збитків, заподіяних Україні агресією РФ, може стати безпрецедентним в історії міжнародної політики та права. І йдеться тут не лише про кількісний вимір (а це сотні мільярдів доларів заподіяної шкоди), а й про ухвалення складних політичних і юридичних рішень.

Щоб здійснити таке відшкодування, необхідно вирішити три головні завдання:

• напрацювати відповідні юридичні та інституційні механізми;
• отримати підтримку країн-партнерів у створенні міжнародного компенсаційного механізму;
• забезпечити фінансування компенсації воєнних збитків, в тому числі, черезпередачу російських активів для відшкодування Україні.

Про відшкодування воєнних збитків заговорили практично одразу ж після початку повномасштабної агресії РФ. Певний час представники української влади висловлювали очікування, що отримати російські активияк компенсацію за збитки внаслідок агресії буде просто і швидко. Однак практично одразу з боку держав, які контролюють заморожені активи РФ, почали звучати, як мінімум, обережні заяви щодо реалістичності простого і швидкого сценарію. Стало зрозуміло, що необхідна системна і глибока робота в цьому напрямку.

Датою формального початку такої роботи української влади стало 18 травня 2022 року, коли Володимир Зеленський своїм Указом створив Робочу групу з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Керівником цієї групи був призначений Андрій Єрмак, а очільниками переговорної групи щодо створення таких механізмів називаються заступниця Міністра юстиції Ірина Мудра і відомий український юрист Маркіян Ключковський.

Ця група стала головним центром розробки потенційних рішень та сценаріїв отримання Україною компенсації за воєнні збитки. Наступного дня, 19 травня, троє учасників цієї групи — К’яра Джорджетті, Маркіян Ключковський та Патрік Пірсол — опублікували позиційний документ «Створення міжнародної спеціальної комісії для України», в якому було окреслено бачення Україною майбутнього інституційного механізму відшкодування збитків. Основоюцього механізмумала б стати спеціальна міжнародна Комісія, яка:

могла б виконувати три основні цілі: (i) розгляд позовів про компенсацію; (ii) збереження або збирання російських активів для виплати винагород; та (iii) забезпечення засобів для примусового виконання рішень щодо компенсації».

Згодом цю концепцію було розвинуто до проєкту міжнародного компенсаційного механізму. Його чотири головні складові — це:

• міжнародна комісія, яка має розглядати заяви про відшкодування й адмініструвати процес;
• компенсаційний фонд, з якого мають здійснюватися виплати;
• міжнародний реєстр збитків, в якому має вестися облік доказів заподіяної шкоди;
• спеціальна процедура на основі міжнародного договору.

Моделлю для цієї концепції компенсаційного механізму стала Компенсаційна комісія ООН, створена після агресії Іраку проти Кувейту та окупації останнього у 1990–1991 роках. Однак не йдеться про автоматичне перенесення практики цієї Компенсаційної комісії на українські реалії. Зокрема, варто врахувати негативний досвід цього органу, наприклад високий  поріг доказування збитків для потерпілих, через який було задоволено відносно невелику кількість вимог: $52,4 млрд із заявлених $353 млрд.

Протягом року український уряд, члени робочої групи та громадянське суспільство активно працювали над реалізацією цієї концепції. Головними завданнямибули: забезпечення міжнародної підтримки створення міжнародного компенсаційного механізму для України та отримання згоди на конфіскацію і передачу російських активів Україні для фінансування відшкодування, а також робота над конфіскацією активів, пов’язаних із РФ, безпосередньо в Україні.

Міжнародна підтримка

Забезпечення міжнародної підтримки стало чи не найголовнішим завданням і принесло чи не найбільші успіхи. Доводилося долати постійний опір РФ, її партнерів та сателітів, шукати нові формати рішень, які б дозволили запустити процес відшкодування Україні воєнних збитків.

Найуспішніший досі прецедент відшкодування воєнних збитків — створення Компенсаційної комісії ООН, яка займалася відшкодуванням за наслідки агресії Іраку проти Кувейту. Ця Комісія була створена рішенням Ради Безпеки ООН, які є обов’язковими для виконання держав-членів. Однак у випадку України такий сценарій практично неможливий, оскільки Росія і, ймовірно, Китай блокуватимуть таке рішення, застосовуючи право вето.

Натомість у рамках ООН було прийнято Резолюцію Генеральної Асамблеї від 14 листопада 2022 року, у якій було визнано зобов’язання РФ відшкодувати Україні збитки через агресію. Наразі це найавторитетніший міжнародний документ, яким було підтримано право України на відшкодування збитків за російську агресію та визнано зобов’язання Росії відшкодувати їх:

Генеральна Асамблея … визнає необхідність створенняу співпраці з Україною міжнародного механізму відшкодування збитків, втрат і ушкоджень, які є наслідком міжнародних протиправних діянь Російської Федерації в Україні та проти України.

Генасамблея закликала держави-члени спільно з Україною працювати над створенням Міжнародного реєстру збитків, в якому збиралася б інформація та докази про заподіяні збитки, а також містилися вимоги про відшкодування.

Водночас слід зауважити, що з усіх голосувань щодо російської агресії проти України після 24 лютого,ця Резолюція отримала чи не найменшу підтримку держав-членів Генасамблеї: лише 94 голосували за неї, 13 виступили проти і 74 утрималися. Існує ризик, що у разі майбутніх голосувань за відшкодування Україні збитків знайти підтримку в рамках Організації Об’єднаних Націй може бути складніше.

Джерело: UNWatch

Проте саме з Резолюції від 14 листопада 2022 року почалася підтримка відшкодування Україні на рівні міжнародних організацій. Невдовзі після цього створення міжнародного компенсаційного механізму для України було підтримано в резолюціях Парламентської Асамблеї НАТО, Європейського Парламенту та Парламентської Асамблеї Ради Європи. Остання, від 26 січня 2023 року особливо важлива, оскільки у ній Асамблея заявила, що саме Рада Європи фактично готова створити такий механізм під егідою Ради Європи:

Асамблея повторює свій заклик до всіх держав-членів Ради Європи створити міжнародний компенсаційний механізм, включно з міжнародним реєстром збитків, у співпраці з українською владою. Асамблея … вважає, що Рада Європи повинна відігравати провідну роль у створенні та управлінні майбутнім механізмом.

Однак усі ці резолюції мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими юридичними підставами для створення такого механізму.

Першим, і наразі єдиним, рішенням, яке матиме реальні наслідки для запуску процесу відшкодування збитків за агресію РФ проти України, стало рішення про створення Реєстру збитків, заподіяних збройною агресією РФ проти України в рамках Ради Європи.

Реєстр збитків

Рішення про створення Реєстру збитків є головним досягненням року роботи над міжнародним виміром відшкодування Україні воєнних збитків. Заклик до його створення містився як в Резолюції ООН від 14 листопада 2022року, так і в резолюціях Європейського парламенту і ПАРЄ. Саме на створенні Реєстру було сконцентровано головні зусилля українського уряду і робочої групи.

На початку 2023 року було фактично визнано, що створення Реєстру має стати першим кроком на шляху до відшкодування воєнних збитків. ПАРЄ у своїй Резолюції від 26 січня 2023 року підкреслила, що

реєстр збитків має бути обліком доказів і вимог щодо шкоди, збитків або втрат, заподіяних усім фізичним і юридичним особам в Україні, а також державі Україна внаслідок агресії Російської Федерації проти України, яка є порушенням міжнародного права.

Згодом вдалося дійти до спільного розуміння окремих технічних моментів функціонування Реєстру. Міністерство юстиції України 17 лютого 2023 року оголосило, що уряд Нідерландів дав «принципову згоду» на створення в Гаазі Реєстру збитків, заподіяних Україні російською агресією.

А вже за три місяці, в травні 2023 року, було отримано рішення про створення Реєстру. В ході саміту Ради Європи, 17 травня, в Рейк’явіку 40 держав-членів цієї міжнародної організації, США, Канада, Японія та ЄС підписали договір про створення Реєстру (передбачається можливість розширення складу учасників договору). Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив:

Ми вдячні Раді Європи та всім державам-учасницям за такий високий рівень підтримки. Ми запрошуємо інші держави з усіх куточків світу приєднатися до Реєстру збитків на знак підтримки важливого питання відповідальності Росії за війну проти України.

Реєстр створюється під егідою Ради Європи, зі штаб-квартирою у Гаазі та допоміжним офісом у Києві. Його очолюватиме Виконавчий директор, кандидатуру якого має запропонувати Україна, і Рада (Board), сім членів якої і прийматимуть рішення про прийнятність вимог про відшкодування, які будуть подаватися постраждалими  і внесення їх у Реєстр збитків.

Однак створення Реєстру і його наступна робота — це лише один із необхідних кроків на шляху до створення міжнародного компенсаційного механізму. В самому Статуті Реєстру акцентується на тому, що він не наділений повноваженнями присуджувати компенсації, встановлювати відповідальність за збитки чи виконувати якісь судові функції (adjudication functions). У договорі про створення та Статуті Реєстру зазначається, він покликаний бути лише першим компонентом компенсаційного механізму. Чи є прогрес у створенні інших елементів компенсаційного механізму, про які йшла мова вище, а саме: міжнародного договору, спеціальної Комісії та Компенсаційного фонду, — наразі невідомо, про це ми можемо довідатися раптово, як довідалися про створення Реєстру.

Створення Реєстру відкриває можливість для збору і обліку доказів збитків, заподіяних російською агресією, і вимог про їх відшкодування, однак не гарантує, що компенсацію буде виплачено. Для цього слід створити механізми конфіскації пов’язаних із РФ активів, які зараз заблоковані за кордоном.

Водночас, існує і низка організаційних та технічних питань до майбутнього функціонування Реєстру, ключове із яких – це те, що в нього можуть бути включені лише докази і вимоги про збитки, заподіяні починаючи з 24 лютого 2022 року. Такий підхід викликає сумніви на тлі того, що Україна послідовно наполягає, що агресія розпочалася у лютому 2014 року.

Конфіскація російських активів в інших країнах

У згаданому позиційному документі від 19 травня 2023 року наголошувалося, що жоден механізм відшкодування «не може вважатися повністю успішним без відповідного фінансування для виплати компенсацій». Годі сподіватися, що Росія добровільно погодиться виплачувати репарації, тоді як державні та приватні російські активи за кордоном, значна частина яких уже заморожена, цілком можна розглядати як джерело такого фінансування.

Однак на державні активи РФ (а це насамперед резерви Центрального банку Росії) поширюється імунітет держави, який захищає це майно від конфіскації у судовому порядку. Деякі представники української влади та експертного середовища в приватних розмовах висловлюють сумнів у тому, що заявлена сума — близько $350 млрд   — відповідає дійсності.

Щодо приватних активів, то попри значну кількість накладених санкцій на осіб, причетних до російської агресії, та арешт їхніх активів, в абсолютній більшості випадків мова про конфіскацію і передачу цього майна Україні для компенсації воєнної шкодинаразі не йде. Сам факт накладення санкцій автоматично не стає підставою для конфіскації, а конфіскація в рамках звичайних кримінальних проваджень може зайняти багато часу і залишає відкритим питання, чи будуть ці кошти згодом передані Україні.

З метою розв’язання цієї проблеми національне законодавство спершу Канади (у червні 2022 року), а згодом у США (в грудні цього ж року) було доповнене спеціальними механізмами, які дозволяють здійснити конфіскацію майна підсанкційних активів, якщо доведена їхня участь чи підтримка агресії проти України, намагання обходити санкції тощо). Однак на цей момент найвагомішим, і чи не єдиним реальним прецедентом застосування цих спеціальних механізмів стала конфіскація $5,4 млн російського олігарха Константіна Малофеєва в США у лютому 2023 року і передача їх Україні в травні цього ж року. Генеральний прокурор США Меррік Гарланд прокоментував передачу грошей Малофеєва так: «Конфісковані кошти будуть передані Держдепу на підтримку народу України. Російські військові злочинці не знайдуть притулку в Сполучених Штатах».

У Європейському Союзі про створення такого спеціального механізму наразі не йдеться. Обговорюються два варіанти майбутнього російських активів: 1) посилення відповідальності за обхід санкцій, що може бути підставою для конфіскації, або ж 2) створення спеціального органу, який здійснюватися використання цих активів, а отримані прибутки скеровуватиме Україні. При цьому європейські дипломати і чиновники періодично заявляють, що заморожені активи, зрештою, доведеться повернути Росії. Про підтримку останнього варіанту. Урсула фон дер Ляєн заявила 30 листопада 2022 року:

Ми заблокували 300 мільярдів євро резервів російського Центрального банку і заморозили 19 мільярдів євро російських олігархів. У короткостроковій перспективі ми могли б створити з нашими партнерами структуру для управління цими коштами та їх інвестування. Потім ми б використали отримані кошти для України.

У заяві «Великої сімки» за підсумками саміту в Хіросімі теж наголошувалося саме на «використанні» (using) як провідній формі роботи з російськими активами:

«Ми також вивчимо інші життєздатні варіанти підтримки гуманітарних потреб України, швидкого відновлення та реконструкції, включно з використанням заморожених російських активів відповідно до наших національних законів».

Важливий крок у напрямку конфіскації російських активів було зроблено і у Великій Британії. На початку травня 2023 року до Палати лордів було внесено проєкт поправки до законодавства, яка дозволить конфіскацію російських приватних активів.

Автор документа Лорд Олтон пояснив, що поправка зобов’язує російських олігархів, які потрапили в британські санкційні списки через війну РФ проти України, задекларувати обсяг активів, що зберігаються у Британії, та проведені з ними операції протягом шести місяців до того, як санкції були накладені. Якщо виявиться, що росіяни не задекларували все майно, подали недостовірну інформацію або ж робили спроби обійти санкції — то це слугуватиме юридичною підставою для конфіскації їхніх активів і передачі їх Україні.

Головною причиною обережного підходу держав-партнерів до конфіскації та передачі приватних російських активів Україні є вагомість права власності у їхніх суспільствах. Українцям, які пройшли через десятиліття комуністичного режиму, часом важко сприйняти, що конфіскація майна агресора може бути таким важким юридичним і моральним кроком для суспільств наших партнерів, адже там це розглядалося б як грубе порушення права приватної власності. Аналогічно у випадку державних активів РФ — порушення імунітету держави може внести недовіру у відносини між державами та призвести до хаосу у світовій політиці та економіці.

Для більшості наших партнерівнайкомфортнішим сценарієм є трактування заморожених активів РФ як «важеля», який у процесі політичного врегулювання змусить РФ погодитися на виплату репарацій. Так, Урсула фон дер Ляєн, у тій же заяві від 30 листопада говорила, що «після зняття санкцій ці кошти [заморожені активи РФ] мають бути спрямовані на виплату Росією повної компенсації збитків, завданих Україні». Іншими словами, заморожені активи РФ розглядаються лише як засіб дипломатичного тиску і не ставиться за ціль їх конфіскація на користь України.

Як показують рішення щодо постачання зброї Україні, наші партнери поступово відходять від ілюзій щодо РФ і приймають прагматичні рішення. Слід наполегливо працювати, щоб змінилося і їхнє бачення долі російських активів. Однак слід бути гнучкими і готовими розглядати різні варіанти використання заморожених активів РФ.

Національні інструменти відшкодування

На національному рівні Україна розробляє законодавчі механізми відшкодування та займається пошуком і конфіскацією російських активів для фінансування відшкодування.

Перші законопроєкти щодо відшкодування воєнних збитків з’явилися в Україні ще за рік до повномасштабної агресії – взимку 2021 року. А в перші місяці після 24 лютого 2022 року до Верховної Ради було внесено ще два альтернативні проєкти, один із яких — №7198 — було прийнято як Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України».

Цей Закон «визначає правові та організаційні засади надання компенсації»за знищене і пошкоджене житло, а також засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією РФ проти України. Цей закон недосконалий, однак він є важливим першим кроком у напрямку забезпечення прав постраждалих на відшкодування, хочалише в окремій сфері.

Своєю чергою, Верховний Суд у своїх рішеннях від 14 квітня та 18 травня 2022 року зробив кроки до відступу від доктрини суверенних імунітетів у випадку російських активів, які перебувають в Україні. Ці рішення є важливими, однак з юридичної точки зору потребують більш повного обґрунтування, що визнають і самі судді Верховного Суду у публічних виступах. Крім того, рішення про стягнення заподіяних збитків з боку РФ, прийняті українськими судами, наразі не мають зрозумілого механізму виконання.

Найбільший прогрес досягнуто на шляху до конфіскації приватних російських активів, заблокованих в Україні. Вищий антикорупційний суд, за позовом Міністерства юстиції, прийняв уже близько 20 рішень про конфіскацію активів, які належать росіянам або пов’язаним із ними особам в Україні. Найбільш резонансними стали рішення у справах Володимира Євтушенкова, Михайло Шелкова, братів Ротенбергів та ін. Конфісковане майно передається в управління Фонду державного майна і може бути реалізоване для фінансування відшкодування воєнних збитків.

Хоча позиції ВАКС у деяких аспектах не є беззаперечними, а управління арештованими і  конфіскованими активами викликає запитання, сам факт прийняття рішень про конфіскацію є вагомим доказом серйозності намірів України в цьому напрямку. Також це є сигналом для міжнародної спільноти, що ми не лише вимагаємо, а й вживаємо практичних кроків.

Процес формування політики щодо відшкодування воєнних збитків не завершується ухваленням згаданих законів та рішеннями про конфіскацію. Зараз на розгляді Верховної Ради перебувають проєкт Постанови «Про особливості законодавчого врегулювання засад забезпечення компенсацій для жертв збройної агресії Російської Федерації проти України» та законопроєкт «Про основні принципи забезпечення компенсацій для жертв збройної агресії Російської Федерації». Вони мають на меті створити більш загальну рамку відшкодування в нормативному та інституційному вимірах.

Однак формування національних механізмів у цій сфері прямо залежить і від прогресу на міжнародному рівні. Створення Реєстру збитків може дати поштовх до активнішої роботи всередині країни.

Що далі?

Вичерпно оцінити роботу, яка вже пророблена і далі ведеться Україною для забезпечення відшкодування воєнних збитків, наразі важко. Діяльність робочої групи, створеної Указом Президента рік тому, доволі закрита і непублічна, що, з певної точки зору, є обґрунтованим через політичну чутливість процесу. Ймовірно, прогрес є більшим, однак про фактичні результати ми досі дізнавалися вже із публічних заяв та рішень.

Наприклад, про те, що Реєстр буде створено під егідою Ради Європи на саміті в Рейк’явіку, стало відомо із Твіттеру президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн лише 15 травня 2023 року. Можливо, якби це рішення тривалий час обговорювалося у публічному просторі, то воно не отримало б такої високої підтримки.

Отже, найбільшим успіхом першого року роботи над забезпеченням відшкодування збитків Україні є рішення про створення Реєстру збитків. Попри те, що це перший і поки що єдиний практичний крок на цьому шляху, його не варто недооцінювати: в умовах триваючої агресії та потужного дипломатичного опору з боку РФ, її союзників та сателітів це справді видатний результат.

Про інші елементи компенсаційного механізму для України: укладення договору про створення міжнародного компенсаційного механізму для України, формат роботи Комісії чи Компенсаційного фонду — в публічному просторі не згадується. Прем'єр-міністр України Денис Шмигаль та Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук говорили про необхідність укладення такого договору та про окремі ідеї його змісту на конференції «United for Justice» «Юридичного Рамштайну» в березні 2023 року у Львові.

Попри те, що часто і з різних джерел звучать тези про потребу створення Фонду відновлення, куди мають бути спрямовані кошти, конфісковані у Росії та російських олігархів, досі не зрозуміло, чи мова йде про заявлений Компенсаційний фонд у рамках міжнародного компенсаційного механізму, чи цей Фонд розглядається як окрема структура. Зрештою, роздільними є і процеси відшкодування та відновлення івідбудови: перший стосується відповідальності за агресію та воєнні злочини, другий – стратегією відбудови країни, в тому числі за допомого як коштів, отриманих від відшкодування, так і за рахунок донорських коштів.

Слід мати на увазі, що майбутні механізми компенсації Україні можуть мати іншу конфігурацію, ніж та, яка просувається наразі на рівні українського уряду (спеціальна комісія, фонд, реєстр і міжнародний договір, який визначає принципи і процедури). Можна припустити, що частково це розуміння існує і на офіційному рівні, хоч і не озвучується публічно.

Так, хоча в договорі про створення Реєстру неодноразово підкреслюється його зв’язок із майбутнім компенсаційним механізмом, однак при цьому вживається дієслово may – може, а не will – стане. Це непрямо свідчить як про сумніви в тому, який саме формат механізму буде створено, так і про те, що сторони хочуть залишити простір для маневру у цьому непростому процесі.

Саме укладення міжнародного договору щодо відшкодування Україні може стати ключовим етапом цього процесу. Він повинен вирішити одразу кілька завдань:

1. створити інституційні механізми для відшкодування збитків та інтегрувати ті, що вже створені, зокрема Реєстр збитків;
2. розв’язати проблему імунітету держави щодо державних активів РФ, в тому числі резервів Центробанку, та розробити процедуру передачі цих активів Україні для відшкодування збитків від агресії РФ;
3. встановити чіткі процедури і гарантії компенсації, коло осіб, які можуть претендувати на неї та ін.

Формат цього договору наразі не очевидний. Цілком імовірно, він може знову бути укладений в рамках Ради Європи. Участь міжнародної організації у забезпеченні процесу відшкодування Україні є дуже позитивним сигналом, однак існують сумніви щодо того, чи Рада Європи при прийнятті наступних кроків буде найбільш інституційно спроможною гарантувати досягнення практичних цілей відшкодування. ЄС чи ООН могли б бути більш ефективними в цьому сенсі, однак через позицію окремих членів (передовсім Угорщини в ЄС, РФ та КНР в ООН) їх провідна роль у цьому процесі малоймовірна.

Україні необхідно продовжувати тиснути на держави-розпорядниці російських активів задля досягнення рішень про їх конфіскацію та передачу Україні. Ці рішення були б безпрецедентними, проте масштаб агресії та злочинів ядерної держави і постійного члена Радбезу ООН є таким, що дозволяє вести мову про відступ від практики, яка склалася до цього часу. Прийняття багатостороннього рішення щодо конфіскації активів РФ, в тому числі резервів Центробанку РФ, засвідчить про усвідомлення унікальності ситуації і стане запорукою того, що подібні свавільні рішення стануть у майбутньому неможливими.

За будь-яких обставин слід визнати, що процес створення інституційних механізмів і забезпечення відшкодування Україні буде тривалим.

Цілі на наступний рік

Перший рік процесу створення інституційних механізмів відшкодування Україні збитків, завданих агресією РФ, завершується оптимістично, однак другий рік може принести досягнення багатьох тактичних цілей, але стратегічного рішення не буде знайдено. Видається, що великим успіхом станом на травень 2024 року було б наступне:

1. запуск Реєстру збитків на рівні інституційного механізму — відкриття офісів у Гаазі та Києві, призначення його ключових органів (Ради, Виконавчого директора) та початок практичної роботи з прийому та обробки вимог про компенсацію збитків, залучення у договорі про його створення нових членів, щоб у складі його учасників було більше половини держав-членів ООН;
2. прийняття рішення, аналогічного з договором про створення Реєстру, щодо одного із заявлених елементів міжнародного компенсаційного механізму — міжнародного договору, спеціальної Комісії та Компенсаційного фонду або ж інших інструментів у разі зміни концепції механізму відшкодування для України.
3. формування спільного з державами-розпорядницями заморожених російських активів бачення розв’язання проблеми суверенних імунітетів щодо державних активів РФ та резервів Центробанку;
4. створення спеціального механізму конфіскації російських активів у зв’язку з агресією проти України в рамках Європейського Союзу та Великої Британії, за аналогією з конфіскаційними механізмами, впровадженими в США та Канаді;
5. упорядкування практики конфіскації активів РФ і росіян та управління ними в Україні на рівні Мін’юсту, ВАКСу, АРМА для забезпечення безспірності прийнятих рішень, прозорості процесу та довіри до нього;
6. розв’язання невизначеності із датою, на яку буде поширюватися юрисдикція компенсаційного механізму: з 24 лютого 2022 року чи з лютого 2014 року. Це політичне питання, оскільки уряд України послідовно наполягає на початку російської агресії. З іншого боку, слід мати бачення відшкодування збитків постраждалих мешканців Криму і Донбасу, в тому числі бізнесу, які втратили майно після окупації Криму і початку агресії на Донбасі в 2014;
7. підвищення прозорості та публічності урядової політики щодо створення компенсаційних механізмів для України. Хоча ця тема, як ми вже наголошували, і є політично чутливою, адвокація і комунікація інших чутливих питань, зокрема постачання зброї відбувається значно більш публічно. Такий підхід сприятиме підвищенню довіри до процесу і майбутніх рішень і механізмів у довгостроковій перспективі.

Це не означає, що в наступний рік роботи над забезпеченням відшкодування для України слід фокусуватися лише на цих цілях. Ми будемо раді помилитися і через рік визнати, що наші очікування були заниженими.

Повна справедливість для України неможлива без відшкодування збитків, яких зазнали українці і наша держава. Процес відшкодування воєнних збитків у світовій практиці в принципі є політичним, тож конкретних і практичних рішень варто очікувати тоді, коли розпочнеться політичне врегулювання. Тому найважливішим фактором, який впливає на реалізацію планів із відшкодування Україні, є успіхи Збройних сил Україні та поразка агресора.

Матеріал підготовано за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у рамках проєкту «Compensation4UA / Відшкодування воєнних збитків для України. Фаза ІІ: забезпечення ефективності механізмів на національному і міжнародному рівнях».