18 травня виповнилося чотири роки з дня оприлюднення Указу Президента України про створення Робочої групи з розробки та впровадження міжнародно-правових механізмів відшкодування шкоди, завданої Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. Ця дата фактично стала відправною точкою для політичних і дипломатичних зусиль України на шляху до створення інституційної рамки відшкодування збитків, завданих Україні та її громадянам.

Традиційно Центр Дністрянського підготував огляд ключових подій і рішень за останній рік у цій сфері: досягнутого прогресу та наявних викликів.

З попередніми підсумковими матеріалами за 2023, 2024 і 2025 роки можна ознайомитися за зазначеними посиланнями.

Створення міжнародного компенсаційного механізму

Саме міжнародний компенсаційний механізм від самого початку розглядається українським урядом як головний інструмент для забезпечення Україні відшкодування збитків. Це бачення пов’язане не просто з бажанням довести відповідальність Росії у формі відшкодування збитків на глобальному рівні, а й прагматичним розумінням того, що саме багатосторонність гарантує реальність виплати репарацій.

Створений у травні 2023 року Реєстр збитків для України став першим елементом майбутнього механізму. За два роки роботи він розпочав прийом заяв від потерпілих фізичних осіб та бізнесу. Станом на червень 2026 року прийом заяв відкрито вже за 21 із 43 категорій, що, з огляду на триваючу російську агресію, можна вважати значним досягненням.

Як було повідомлено за підсумками засідання Ради Реєстру 30 квітня 2026 року, до реєстру було подано майже 150 000 заяв про відшкодування збитків, з яких близько 45 000 було внесено до Реєстру.

Проте Реєстр є лише першою складовою майбутнього міжнародного компенсаційного механізму і найбільшого прогресу протягом минулого року було досягнуто в створенні Міжнародної компенсаційної комісії для України. Це стало результатом кількох раундів переговорів, які тривали протягом усього 2025 року.

15 грудня 2025 року в Гаазі 30 держав і Європейський Союз підписали Конвенцію про створення Міжнародної компенсаційної комісії для України. Комісію було створено як «незалежний орган у межах інституційної структури Ради Європи» із міжнародною правосуб’єктністю.

Відповідно до статті 30 проєкту Конвенції, вона набуде чинності після ратифікації щонайменше 25 державами, сукупний фінансовий внесок яких до бюджету Комісії становитиме не менше ніж 50% від загального обсягу.

Станом на червень 2026 року Конвенцію ратифікували 5 держав (в хронологічному порядку – Ісландія, Естонія, Україна, Ірландія та Латвія) та Європейський Союз, а кількість підписантів зросла до 35, серед яких і Канада.

Хоча подальшу динаміку ратифікацій спрогнозувати складно, можна припустити, що Комісія розпочне роботу із розгляду скарг у 2027 році, що відповідає тим прогнозам, які озвучувалися раніше. 

Щодо компенсаційного фонду, то, наразі, немає публічної інформації про роботу над його створенням і запуском. Проте у цьому контексті головним питанням є ключовий аспект для міжнародного компенсаційного механізму в цілому, а саме – джерела фінансування майбутніх репарацій.

Ще одним важливим досягення минулого року стало підписання Угоди між Україною та Радою Європи про створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України 26 червня 2026 року. Хочавідшкодування збитків не є головною метою майбутнього Трибуналу, він наділений повноваженнями у цьому напрямку. Статут Трибуналу передбачає два інструменти впливу на засуджених - штраф і конфіскацію майна. 

Важливим є те, що конфісковані кошти спрямовуватимуться до міжнародного компенсаційного механізму під егідою Ради Європи, частиною якого є вже діючий Реєстр збитків для України, а в подальшому — до Компенсаційного фонду, створення якого очікується до кінця 2027 року.

Проте самі шанси на конфіскацію активів є об’єктивно невеликими. Ключові обвинувачені, які підпадають під юрисдикцію Трибуналу, а саме військово-політичне керівництво Росії — офіційно володіють мінімумомзадекларованого майна за межами країни, їх розшук буде тривалим і складним процесом, а конфіскація можлива лише на території держав, що ратифікують Статут. Проте навіть символічні рішення Трибуналу у фінансовій сфері матимуть важливе моральне й політичне значення для досягнення справедливості та забезпечення відшкодування для України.

Конфіскація російських активів

Оскільки від Росії не варто очікувати добровільної згоди на здійснення відшкодування, а примусити її визнати це зобов’язання за поточних обставин видається малоймовірним, досягнення цієї цілі за допомогою об’єднаних зусиль міжнародної спільноти видається найбільш реалістичною стратегією.

Заморожені російські активи, у першу чергу – резерви Центрального банку Російської Федерації, продовжують залишатися єдиним об’єктивно доступним джерелом фінансування відшкодування для України, в умовах відсутності добровільної згоди Росії на виплату репарацій.

В умовах переговорного процесу між Україною та Росією за посередництва США, з-боку Кремля продовжували висуватися ініціативи щодо відмови України від цих вимог або ж їхнього  використання у спосіб, несумісний з інтересами постраждалих від російської агресії. Проте на цьому етапі вирішення цього питання не обговорюється через замороження переговорного процесу у принципі.

Більша частина із орієнтовної суми у $300 млрд. резервів російського Центробанку – бл. $210 млрд., знаходиться в юрисдикції ЄС, а саме в центральних депозитаріях Euroclear (Бельгія) та Clearstream (Люксембург). Дискусії щодо конфіскації цих активів та їх передачі Україні або ж використання в інтересах України ведуться із перших днів повномасштабної російської агресії.

Найбільшим досягненням для України в цьому напрямку стало рішення G7 підтримане Європейським Союзом у липні 2024 року про надання Україні так званої «репараційної позики» (Extraordinary Revenue Acceleration Loans, або позики ERA) на суму $50 млрд. Ця позика забезпечується доходами, які накопичуються від розміщення російських активів і має бути погашена за їх рахунок у майбутньому.

Проте у другій половині 2025 року у зв’язку із продовженням війни в України з’явилися потреби у додатковому фінансуванні її макроекономічних та військових потреб, принаймні, на найближчі 2-3 роки. Це обумовило нову хвилю дискусій навколо долі заморожених активів російського центрального банку в юрисдикції ЄС.

Головною ідеєю, яка обговорювалася восени 2025 року була передача Euroclear заморожених російських активів Європейському Союзу в обмін на боргове зобов’язання з боку ЄC щодо повернення цих коштів. Європейський Союз, своєю чергою, планував використати їх для надання фінансової підтримки Україні в розмірі $140 млрд. та погашення коштів виділених в рамках позики  ERA.

Натомість, Україна мала б повернути ці кошти лише за рахунок репарацій, які б мали бути виплачені Російською Федерацією. Фактично ця модель вирішувала б як ціль забезпечення фінансування Україні, так і інтерес Європейського Союзу в збереженні санкцій до моменту згоди Росії на виплату репарацій.

Проте через спротив окремих держав-членів ЄС – у першу чергу Угорщини під керівництвом, тоді ще, Віктора Орбана, та, в останній момент, Італії та Франції, реалізувати цю концепцію не вдалося.

Головними причинами відмови від повноцінного репараційного кредиту стали великі юридичні ризики для центральних депозитаріїв та брак політичного консенсусу всередині ЄС, при цьому не лише серед центральноєвропейських держав (Угорщини, Чехії та Словаччини). Коли Італія і навіть Франція в особі президента Макрона в останній момент, в ході саміту Європейської Ради 18-19 червня 2025 року поставили під сумнів цей механізм, стало очевидно, що ЄС не зможе зайняти єдину позицію щодо прямого використання резервів ЦБ РФ в інтересах України.

У підсумку, 19 грудня 2025 року Європейська рада ухвалила рішення про виділення Україні 90 млрд євро на 2026–2027 роки. Він передбачає надання України фінансової позики за рахунок держав-членів ЄС, яка має бути погашена лише за рахунок репарацій, виплачених Україні Росією і лише в тому разі, якщо вони будуть виплачені. Попри те, що в медіа цей інструмент назвали «репараційним кредитом», резерви російського Центробанку на рахунках європейських депозитаріїв жодним чином не залучені до фінансування цього інструменту.

Попри те, що Європейський Союз вживав практичних кроків до запуску механізму “репараційного кредиту”, зокрема ця ініціатива була схвалена Європейським парламентом 11 лютого 2026 року, проте реальний прогрес тривалий час блокувався через позицію Угорщини. Однак після поразки партії угорського експрем’єра Віктора Орбана на парламентських виборах в квітні 2026 року процес було розблоковано і протягом літа очікуються надходження перших коштів.

Тим не менше, в умовах затяжної війни на виснаження фінансові потреби України залишатимуться високими в середньостроковій перспективі. У зв’язку із цим питання конфіскації або іншого напрямого використання саме російських активів продовжуватиме залишатися на порядку денному, про що уже лунають заяви європейських політиків і дипломатів.

У цьому зв’язку важливим залишається контекст мирних переговорів, щодо завершення російської агресії, які хоч і не виглядають перспективними на цьому етапі, але політичні позиції, які піднімаються в їх ході, зможуть впливати на подальші рішення щодо долі заморожених російських активів. 

Саме з цього питання переговори перебувають в глибокому глухому куті: Україна наполягає на відшкодуванні збитків і конфіскації активів як невід'ємній умові миру, натомість Росія вимагає повного зняття цього питання з порядку денного і повернення заморожених коштів. ЄС підтримує Україну принципово, але, як йшла мова вище,уникає конфіскації, пов'язуючи долю активів із готовністю Росії виплатити репарації. США під керівництвом президента Трампа розглядають активи не як інструмент компенсації Україні, а як важіль тиску на Кремль у переговорах - що фактично залишає відкритою можливість їх часткового повернення Росії або ж використання у спільних російсько-американських економічних проєктах.

Попри все, українській дипломатії вдалося уникнути як зняття питання долі російських активів із порядку денного, так і припинення обговорень їх можливої конфіскації. Тому попри все, можна констатувати, що формула, яка регулярно повторюється протягом останніх 4 років: “російські активи залишатимуться знерухомленими доким Росія не погодиться заплатити за шкоду, завдану Україні”, наразі залишається незмінною.

Національний контекст

Україна не лише вимагає від союзників здійснити конфіскацію російських активів, а й самостійно вживає заходів на шляху до вилучення приватних активів, пов’язаних із особами, причетними до російської агресії. Із 2022 року успішно функціонує національний конфіскаційний механізм, в рамках якого Вищий антикорупційний суд приймає рішення про арешт і конфіскацію цих активі на підставі рішення РНБО про введення санкцій із подальшою їх передачею в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі – АРМА) (на період арешту) і Фонду державного майна України (в разі їхньої конфіскації).

Проте в рамках цього механізму існують виклики не так із прийняттям рішень про конфіскацію, як із діяльністю АРМА, як органу, який має здійснювати контроль за ними до моменту конфіскації. Так, протягом минулого року мала місце низка скандалів, пов’язаних із організацією АРМА добору управителів для арештованих активів, зокрема щодо компанії “Кампарітет”.

Як наслідок, заклики до проведення комплексної реформи АРМА, лунали на міжнародному рівні, в тому числі як вимога для Ukraine Facility Plan, в Звіті Єврокомісії для України щодо розширення за 2024 рік, меморандумах між Україною та МВФ та ін.

Це стало однією із причин для зміни керівництва АРМА і внесення змін до профільного закону через прийняття 18 червня 2025 року Верховною Радою України Закону № 4503-IX, який набрав чинності 30 липня 2025 року. А 16 листопада прем’єр-міністерка Юлія Свириденко анонсувала інституційне перезавантаження АРМА, щоб повністю перезапустити його роботу.

Тим не менше, залишаються виклики пов’язані із діяльністю АРМА в частині організації конкурсного добору управителів для заарештованих активів, які можуть поставити під сумнів їх прозорість. Це пов’язане як зі зволіканням із прийняттям підзаконних актів та необхідних оновлених документів (наприклад, оновлені примірні договори управління арештованими активами були схвалені Кабінетом Міністрів лише  30 квітня 2026 року), так і з загальним підходом чинного керівництва АРМА до організації конкурсів в умовах неузгодженості законодавства і сумнівів у трактуванні тих чи інших оновлених положень.

Наприклад, 19 листопада 2025 року на ProZorro було оголошено конкурс на управління арештованими 50% корпоративних прав компанії «Галицьке перехрестя», яку пов’язують із Віктором Медведчуком. В повідомленні була відсутня інформація про вартість активів, а також не було оголошено пошук незалежних оцінювачів.

Іншим прикладом може бути  конкурс із добору управителя для ТОВ «Керамбуд», який належав раніше структурам Віктора Медведчука і Тараса Козака. Конкурс було оголошено 27 жовтня із дедлайном для подання заявок 31 жовтня, а на сам конкурс подався лише один учасник, який був згоден здійснювати управління активом за… 1 гривню.

Питання управління активами та конкурсів з добору управителів є важливим, оскільки в разі конфіскації цих активів вони можуть стати одним із важливих джерел бюджетної підтримки і фінансування компенсацій для постраждалих від російської агресії. А у разі звільнення від арешту їхня знижена вартість або погане управління може призвести до додаткових позовів і втрат для державного бюджету України.

У цьому випадку пріоритетом є саме ефективне управління з економічної точки зору, і підхід АРМА до цього питання має бути особливо ретельним. Вибір управителя, а точніше моделі управління, має бути не просто прозорим, а й економічно обґрунтованим, інакше втрачається сенс існування агентства, яке генеруватиме збитки. Тим більше що попереду ще багато важливих активів, щодо конфіскації яких будуть проходити тривалі судові розгляди.

Важливо також завершити перезавантаження АРМА через обрання нового керівництва. Попередній конкурс, який проходив в першій половині 2026 року, завершився безрезультатно: конкурсна комісія 16 квітня 2026 року не підтримала єдиного кандидата, який дійшов до фінальної стадії.

Окремою проблемою залишається практика українських судів у справах про відшкодування збитків. Через відсутність зрозумілого і швидкого міжнародного механізму компенсації постраждалі продовжують звертатися до національних судів - загальних і господарських, - а ті, своєю чергою, задовольняють такі позови.

Хоча, підкреслимо, такий підхід залишається емоційно зрозумілим, жодних перспектив виконання цих рішень в осяжній перспективі немає. Ті пропозиції, щодо розв’язання цієї проблеми наразі не були розглянуті і враховані. Проте в довгостроковій проблемі невиконання цих рішень однозначно стане проблемою для українського уряду в контексті недотримання права на справедливий суд.

Висновки та рекомендації

Попередній рік (травень 2025 – травень 2026 року), хоч і не приніс очікуваних проривів, зокрема в частині конфіскації заморожених резервів Центробанку Росії, однак засвідчив незворотність позиції України щодо забезпечення відшкодування збитків, завданих російською агресією. 

Серед ключових досягнень на цьому шляху, можна відзначити:

По перше, збереження російських активів заблокованими у юрисдикціях держав-союзників Україні одночасно із продовженням консенсусу щодо збереження їх в цьому статусі до моменту отримання Україною репарацій. Хоча ця позиція і залишає відкритим питання їх конфіскації поза процесом врегулювання російської агресії, проте на цьому етапі її збереження грає на користь довгостроковим українським інтересам.

По друге, Україні в умовах тиску в рамках переговорного процесу вдалося не допустити блокування питання реперації і конфіскації активів, та дипломатично протидіяти компромісним варіантам їх використання з боку США та Росії.

І по третє, активно продовжується створення міжнародного компенсаційного механізму. Реєстр збитків продовжує роботу із прийому та розгляду заяв про відшкодування, а підписання договору про створення Міжнародної компенсаційної комісії свідчить про продовження курсу на створення повноцінного міжнародного репараційного інструменту.

Серед ключових пріоритетів і завдань на наступний рік варто виокремити:

1. Вступ в дію Конвенції про створення Міжнародної компенсаційної комісії для України та початок роботи над запуском Міжнародної компенсаційної комісії. Конвенція вступить в дію після ратифікації щонайменше 25 державами, сукупний фінансовий внесок яких до бюджету Комісії становитиме не менше ніж 50% від загального обсягу. Цей показник реалістично досягнути ло кінця 2026 року, але враховуючи всю складність пов’язану із технічними аспектами запуску роботи Комісії (формування виконавчих і технічних органів; робота з Реєстром збитків; фактичний запуск діяльності “на місці” в Нідерландах та ін.), найоптимістичнішою датою початку її роботи варто розглядати кінець 2027 року.

2. Прийняття рішення ЄС щодо конфіскації російських активів або ж їхнього більш повного використання в інтересах України. Якщо російська агресія триватиме після 2026 року очевидно, що фінансові потреби України не будуть повністю закриті, а ресурсів позики ERA і т.зв. “репараційного кредиту” не буде достатньо. Відповідно, виділення Україні фінансової допомоги в тій чи іншій формі за рахунок російських активів, заморожених в європейських центральних депозитаріях буде неминучим. З одного це зменшить базу для подальшого відшкодування потерпілим від агресії, але із іншого дасть сильний сигнал тиску на Росію в цьому напрямку.

3. Втримання міжнародної позиції щодо неможливості розблокування російських активів до виплати Росією репарацій. Цей консенсус періодично ставиться під сумнів, в першу чергу, в ході мирних переговорів за участі США із лютого 2025 року. Його збереження є критично важливим не просто в контексті долі російських активів, а й для збереження жієвоості чинних інструментів фінансової підтримки України, які ґрунтуються на використанні цих активів. Повернення підтримки США в цьому питанні було б дуже великим успіхом, але воно малоймовірне, враховуючи позицію чинної адміністрації.

4. Продовження якісного реформування чинних національних механізмів конфіскації російських активів та управління ними. У першу чергу необхідно завершити процес реформування АРМА, зробивши діяльність Агентства із управління активами та проведення конкурсного добору управителів прозорою та ефективною. Водночас, розв`язання проблеми національних судових рішень, виконання яких не видається можливим ні в Україні, ні за кордоном, навряд чи варто очікувати, але відповідна проблема наростатиме.

Досягнення цих цілей до травня 2027 року не гарантує 100% відшкодування Україні збитків, завданих російською агресією, але вони є необхідними для створення відповідних передумов у майбутньому.